Война - это зло, это тяжёлое испытание для всех,
особенно для детей. Дети и война понятия несовместимые.
Совсем ёщё юный разведчик Иван уже ад фашистского
лагеря смерти.
Тяжело, по-взрослому ненавидит он врага.
И давно уже сознательно живет по суровым законам настоящей,
невыдуманной войны.
После трагической гибели отца и сестры решил мстить
немцам и стал разведчиком.
Он многократно был в тылу врага и добывал важные сведения,
был смел и отважен.
Его хотели отправить учиться в Суворовское училище.
ван не против суворовского, но- после войны.
Не мог он там отсиживаться сейчас, когда враг еще не побит.
Да, Ивана в тылу и не удержать.
Пробовали, когда вывезли самолетом из окруженного немцами
партизанского отряда.
Но не смог Иван сидеть в школе, когда на родной земле был враг.
"Офицером стать я ещё успею. А пока война, отдыхать может
тот, от кого пользы мало", - говорит Иван.
И, понимая всю опастность, взрослые всё – таки посылают
мальчика в разведку.
Главная причина – горькая и страшная.
А дело было в том, что шла жестокая война, от исхода к
оторой зависела не только судьба отдельного человека,
но и будущее нашей Родины. Гибли люди, разрушались города,
горели сёла. За победу сражались и, случалось, погибали
старики и дети. Как ни больно и ни горько об этом говорить.
Холин, переправив Ивана на другой берег реки, в тыл врага,
разговаривает в землянке с Гальцевым:
- Третий год воюешь? - с он, закуривая.
– И я третий… А в глаза смерти - как Иван! – мы, может, и не
заглядывали… За тобой батальон, полк, целая армия…
А он один! – Ребёнок! "
Ребёнок…
И он навечно остался ребенком, убитым войной.
Объяснение:
Але щоб досягти істини, потрібно принести немалу жертву - відмовитись від нудьги, тобто від обмеженості та безбарвності свого існування, та відважитись наповнити її дивами та пригодами
Цей твір вражає читача не тільки своєю змістовою конструкцією а й історією написання. Як розповідав сам Річард Бах, одного разу гуляючи по туманному узбережжю каліфорнійського каналу Бельмонт Шор він почув голос, який сказав: "Чайка на імя Джонатан Лівінгстон", потім Бах побачив видіння, яке промайнуло у його голові у вигляді кінофільму [8]. Підкорившись цьому голосу, він поквапився додому, щоб записати все те, що він побачив. Але видіння було коротким, а продовження не послідкувало. Бах намагався закінчити історію, але у нього нічого не виходило до тих пір, доти через вісім років він не побачив продовження [8]. Правда це, чи рекламний трюк - невідомо, але точно можна сказати, що Річард Бах написав повість про чайку .
За жанром цей твір є повістю-притчею тому, що:
- це твір малої форми;
- в основі сюжету - розповідь, історія;
- наявність моралі;
- головний художній прийом - алегорія;
- два зміста (I - текстовий - побудований на прямому розумінні фраз, які створюють текст (спроби Чайки опанувати фігури вищого пілотажу, досягти досконалості в польоті та передати свої знання учням [8]), II - символічний - побудований на символічних значеннях окремих слів.);
- образи мало індивідуалізовані;
- події не визначені ні хронологічно, ні територіально: всі польоти проходять над якимось морем, тут і зараз;
- автор зупиняється лише на важливих, головних моментах не відволікаючись на дрібниці та описання. Але переповісти його дуже важко, бо філософський зміст дуже глибокий і має бути розгаданий читачем, і кожен читач може зрозуміти його по-своєму
Темою цієї повісті-притчі є зображення героя, який не хотів бути таким як всі, якого не цікавили низькі турботи повсякденності. Це був типового для того часу герой, який намагався пізнати основу вічного життя, досягти досконалості та зрозуміти що таке доброта та любов
Недарма Річард Бах для висвітлення цієї ідеї обрав саме образ чайки. "Людина створена для щастя, як птах для польоту" [11]. Ми усвідомлюємо це як аксіому: політ - щастя. Тому що тільки в польоті ми уявляємо собі абсолютну свободу, сяяння безкраїх небес і пянливо-чисте холодне повітря. А хто як не чайка є найяскравішим втіленням безмежної свободи! У свою чергу, ім'я чайки Джонатан Лінвінгстон - ім'я славетного американського льотчика 30-х років XX ст.
Проблема пошуку сенсу життя центральна в цій притчі, одна із вічних в літературі. В повісті Річарда Баха вона набуває характер конфлікту між сірою Стаєю та геніальним вигнанцем
Стая вважає, що вони не здатні пізнати сенс життя, бо він недосяжний, їм відомо лише те, що вони кинуті у цей світ лише для того, щоб їсти та жити доти, доки вистачить сил цим категорично не згоден Джонатан, яким керує невикорінна жага пізнання: "Тисячі років ми рискаємо в пошуках рибячих голів, але зараз нарешті стало зрозуміло, навіщо ми живемо: щоб пізнавати, відкривати нове, бути вільними"
Объяснение:
Основная идея этого завещания звучит в финальных строках произведения: «Я вам жить завещаю - Что я больше могу?» Но жить, заклинает герой, всегда помня о своей стране и о тех, кто погиб во имя нее.
Стихотворение сюжетно: лирический герой рассказывает «собеседникам» свою личную историю: «Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте…», которая перерастает в историю миллионов людей, историю целой страны. Понять это в том числе, и перечисление важнейших этапов войны, которые стали для всех русских людей вехами их личной жизни.
Самое страшное для героя не то, что «во всем этом мире ….ни петлички, ни лычки с гимнастерки моей», не то, что «для меня - ни известий, ни сводок после этого дня». Больше всего солдат переживает о том, что не сможет больше воевать наступлению столь важной для всех победы. Его смерть, как и смерти миллионов убитых, как и жизнь тех, кто остался сражаться, может оправдать лишь одно – победа.
А ее, по мнению героя, могут обеспечить живые. Так тема памяти в стихотворении начинает переплетаться с темой ответственности и нравственного долга живых перед своей страной и своим народом (характерная черта поэтики Твардовского).
Передать трагедию героя, мысли автора художественные средства стихотворения. Поэт использует экспрессивную лексику («ни дна, ни покрышки», «точно в пропасть с обрыва») и синтаксис (обилие умолчаний, неполных предложений), что позволяет передать глубину переживаний лирического героя, силу его трагедии. Этому обилие восклицательных и вопросительных (риторических) предложений, обращения.
Кроме того, в стихотворении много метафор («машины воздух рвут», «речка травы прядет» и пр.) и эпитетов («горький год», «фронт горел» и т.д.)