Стихотворение Александра Блока «Летний вечер» рассказывает о том, каким представился поэту летний августовский закат в поле. Картина проникнута настроением покоя, грусти и туманной надежды. Автор использует олицетворения (лучи заката «лежат», трава «объята дремотой»), метафоры («красный диск луны»), эпитеты («последние лучи заката», «дремотой розовой», «вечерней тишины», «луговые дали»), обращение к неизвестному герою («Забудь заботы и печали, // Умчись без цели на коне...»).
Стихотворение Блока — «О, как безумно за окном...» — описывает бурную ветреную ночь. Оно наполнено тревогой и жалостью к несчастным. Почувствовать это настроение восклицания («О...»), восклицательные знаки, большое количество глаголов, которые передают буйство природных сил («... Ревёт, бушует буря злая, // Несутся тучи, льют дождём, // И ветер воет, замирая!», «... Бушует ветер, изнывая!..»). Поэт пишет, что ему жаль «людей, лишённых крова», и ему хочется испытывать то же, что и они, очутиться «в объятьях холода сырого». Эта строка особенно выразительна. В ней сочетается олицетворение «объятья холода» с точным эпитетом «сырого». Во время чтения стихотворения мастерство поэта заставляет нас позабыть об использовании изобразительных средств и думать и буре, которую описывает поэт, и о несчастных, которым негде укрыться от этой бури.
Дитинство поета було важким, хоча й благополучним.З тісної селянської хати виніс він найперш незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні.У тій хатині почув він уперше і думи Шевченкові...
Та жилося родині Самійла Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики. Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі.ова.
Героями творів Малишка є "хлібороби й сівач робочі люди. Оживає в його творах й історична пам'ять народу. Постають із рядків циклу "Запорожці" славетні прадіди наші, які кров'ю своєю боронили рідний край від ворогів. Та це була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як, власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились "Україна в огні" О. Довженка, "Слово про рідну матір" та "Жага" М. Рильського, "Любіть Україну" В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна пісня любові до Вітчизни – "Україно моя". Ще напередодні війни він написав чудову ліричну поезію "Червоновишневі зорі віщують погожий схід...", де інтимне "ти може, мене й забула: не бачила стільки літ..." – тісно переплелося із суворо-солдатським: "Друзі ідуть полками, і я серед них – сурмач". Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт.
Источник: http://www.calend.ru/holidays/0/0/32/1/
© Calend.ru