В одном селе, возле Блудова болота, в районе города Переславль-Залесского, осиротели двое детей. Их мать умерла от болезни, отец погиб на Отечественной войне.
Мы жили в этом селе всего только через один дом от детей. И, конечно, мы тоже вместе с другими соседями старались им, чем только могли. Они были очень милые. Настя была как золотая курочка на высоких ногах. Волосы у нее, ни темные, ни светлые, отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки, и частые, и тесно им было, и лезли они во все стороны. Только носик один был чистенький и глядел вверх попугайчиком.
Митраша был моложе сестры на два года. Ему было всего только десять лет с хвостиком. Он был коротенький, но очень плотный, лобастый, затылок широкий. Это был мальчик упрямый и сильный.
«Мужичок в мешочке», улыбаясь, называли его между собой учителя в школе.
Мужичок в мешочке, как и Настя, был весь в золотых веснушках, а носик его чистенький тоже, как у сестры, глядел вверх попугайчиком.
После родителей все их крестьянское хозяйство досталось детям: изба пятистенная, корова Зорька, телушка Дочка, коза Дереза, безыменные овцы, куры, золотой петух Петя и поросенок Хрен.
Вместе с этим богатством досталась, однако, детишкам бедным и большая забота о всех этих живых существах. Но с такой ли бедой справлялись наши дети в тяжкие годы Отечественной войны! Вначале, как мы уже говорили, детям приходили их дальние родственники и все мы, соседи. Но очень что-то скоро умненькие и дружные ребята сами всему научились и стали жить хорошо.
И какие это были умные детишки! Если только возможно было, они присоединялись к общественной работе. Их носики можно было видеть на колхозных полях, на лугах, на скотном дворе, на собраниях, в противотанковых рвах: носики такие задорные.
В этом селе мы, хотя и приезжие люди, знали хорошо жизнь каждого дома. И теперь можем сказать: не было ни одного дома, где бы жили и работали так дружно, как жили наши любимцы.
Точно так же, как и покойная мать, Настя вставала далеко до солнца, в предрассветный час, по трубе пастуха. С хворостиной в руке выгоняла она свое любимое стадо и катилась обратно в избу. Не ложась уже больше спать, она растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи.
Митраша выучился у отца делать деревянную посуду: бочонки, шайки, лоханки. У него есть фуганок, ладило 1 длиной больше чем в два его роста. И этим ладилом он подгоняет дощечки одну к одной, складывает и обдерживает железными или деревянными обручами.
При корове двум детям не было такой уж нужды, чтобы продавать на рынке деревянную посуду, но добрые люди кому — шайку на умывальник, кому нужен под капели бочонок, кому — кадушечку солить огурцы или грибы, или даже посудинку с зубчиками — домашний цветок посадить.
Сделает, и потом ему тоже отплатят добром. Но, кроме бондарства, на нем лежит и все мужское хозяйство, и общественное дело. Он бывает на всех собраниях, старается понять общественные заботы и, наверно, что-то смекает.
Очень хорошо, что Настя постарше брата на два года, а то бы он непременно зазнался, и в дружбе у них не было бы, как теперь, прекрасного равенства. Бывает, и теперь Митраша вспомнит, как отец наставлял его мать, и вздумает, подражая отцу, тоже учить свою сестру Настю. Но сестренка мало слушается, стоит и улыбается... Тогда Мужичок в мешочке начинает злиться и хорохориться и всегда говорит, задрав нос:
— Вот еще!
— Да чего ты хорохоришься? — возражает сестра.
— Вот еще! — сердится брат. — Ты, Настя, сама хорохоришься.
— Нет, это ты!
— Вот еще!
Так, помучив строптивого брата, Настя оглаживает его по затылку, и, как только маленькая ручка сестры коснется широкого затылка брата, отцовский задор покидает хозяина.
— Давай-ка вместе полоть, — скажет сестра.
И брат тоже начинает полоть огурцы, или свеклу мотыжить, или картошку сажать.
Да, очень, очень трудно было всем во время Отечественной войны, так трудно, что, наверно, и на всем свете так никогда не бывало. Вот и детям пришлось хлебнуть много всяких забот, неудач, огорчений. Но их дружба перемогла все, они жили хорошо. И мы опять можем твердо сказать: во всем селе ни у кого не было такой дружбы, как жили между собой Митраша и Настя Веселкины. И думаем, наверное, это горе о родителях так тесно соединило сирот.
загалом прозу в.бикова поділяють на воєнну і побутову. хоча справжній талант непересічного майстра проявився саме у повістях на воєнну тематику, поставивши твори письменника серед шедеврів антимілітаристичної психологічної прози про другу світову війну.
саме любов, котра народжується і перемагає, перемагає і в смертоносному вирі, зачавши нове життя, є магістральною проблемою кращої повісті в.бикова „альпійська " (1963) - твору, що завоював велику популярність не тільки у республіках колишнього союзу, але й за рубежем. „альпійська " в. бикова - твір про кохання, кохання велике і прекрасне, яке в умовах смерті народжує життя. саме тому автор і назвав свою повість „".
сюжет твору не позбавлений пригодницького начала: в основі його - втеча з концентраційного табору, розташованого в австрійських альпах. волею випадку, відстоюючи власну гідність у конфлікті з есесівцем, іван терешко здійснює чергову втечу з фашистського полону (усі попередні закінчувались невдало). утікач виходить переможцем зі спущеними в погоню вовкодавами, хоча сам залишається з незагоєними від укусів ранами на нозі. його супутницею випадково стає італійська дівчина джулія, котра, скориставшись ситуацією, теж втікає з табору. іван, що спочатку бажав усамітнитись від нав'язливої попутниці, стає ніби мимоволі опікуном беззахисної ді пригодницьке начало поступається далі лірико-романтичному і жертовно-героїчному: осмислюється традиційна вже, але невичерпна в художньо-філософських вимірах проблема „кохання і війна", витоки якої у древніх епосах, у багатьох шедеврах світової класики, у якій порушувалась чи то патріотична, чи то визвольна, чи то революційна тематика.
„альпійська - це гімн коханню, що нерозривно поєднане із моральним стоїцизмом простої людини, радянського солдата, дух якого не зламали найжахливіші умови гітлерівського полону, зради і малодушність деяких своїх співвітчизників (коли герой ще на початку війни втікав з полону і переховувався в українській хаті, він знову попадає у руки фашистів через підлість кума господаря, через бажання пристосуванця-обивателя прислужитись окупантам), приниження, фізичні муки і сама смерть, що стала порятунком для дорогої тепер людини - ще зовсім недавно чужої і незнайомої іноземки. були надії на звичайне людське щастя, яке можливе в умовах миру: війна, програна гітлерівцями на сході, йшла поступово до свого завершального кінця.
радянський полонений іван терешка, родом із білорусії, разом з друзями розробляє план втечі із табору смерті. для цього намагались підірвати бомбу, яку есесівці наказують розібрати. ситуація загострюється. іван, захищаючи свою людську гідність, кидається на охоронця, який фізично і морально знущається над в'язнем. виснажені голодом і нелюдськими умовами дехто з полонених, користуючись сум'яттям, виривається у загадкову й загрозливу невідомість альпійських лісів і гір.
це визначає першу колізію (власне сюжетну лінію) - боротьбу людини за свободу, протистояння фашистським переслідуванням. саме тут і окреслюється духовно-моральна стійкість полоненого солдата, простого хлопця з білоруського села терешки - маленької людини війни, котра у буденному подвигу підніметься до небуденної, сакральної величі.
першу колізію поглибить друга - головна, яка і визначить провідну ідею твору: любов і жертовність сильніші за смерть, вони відкривають людині справжній смисл життя, роблячи її могутньою і прекрасною, можливість пізнати щастя навіть серед перенесених страждань, серед жорстоких випробовувань, є важливими факторами в осмисленні краси і величі світу, котрий потребує порятунку від земного зла, від руйнівних сил мілітаристського безумства, молоху війни.
почуття, стан душі, життєві цілі і мрії героїв у повісті метафорично асоціюються з природою, з крає альп, контрастними в своїй основі, несучих знаковий у художньому розумінні смисл.
вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. і багаті квітами й різнотрав'ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки.
саме на них спізнають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в'язнями з табору знищення) іван та джулія - представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової білорусі, дівчина - донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром іван загине, можливість врятуватися джулії, котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя - син, якого і назве в честь батька (тобто, італійський нечто ве
