Граф Яків Петрович де Бальмен, український художник, автор кількох повістей, онук генерал-поручника Антона Богдановича де Бальмена, ад'ютанта гетьмана Кирила Розумовського народився 200 років тому – 10 серпня 1813 р. у с. Ліновиця на Пирятинщині. Прекрасна домашня освіта дала можливість вступити одразу до 7 класу Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька. Він учився разом із М. Гоголем, Є. Гребінкою, О. Афанасьєвим.
с. Линовиця. Башта графа де Бальмена
13-літнім Яків на своєму першому балу у хрещеної матері закохався в кузину, 16 річну красуню Софію Вишнєвську, теж хрещеницю Т. Волховської. Це було кохання всього життя. Як хлопцеві хотілося з кимось поділитися емоціями! Виявилося, що найкращий друг – папір! Так почав складатися перший твір Якова де Бальмена. Написав юний граф повість «Вигнанник» - найперший у нашій літературі твір, присвячений декабристам. До речі, саме на балу у хрещеної Яків познайомився з веселуном Тарасом Шевченком. Пізніше вони не раз зустрічалися у братів Закревських, у Рєпніних, їздили до неперевершеного поета Українських горілок Віктора Забіли. Разом із Т. Шевченком Я. де Бальмен брав участь у зібраннях товариства «мочемордів», на чолі якого стояв В. Закревський.
Я. де Бальмен і його брат у других М. Башилов виконали по 39 ілюстрацій: заставок, кінцівок і заголовних літер до рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844) — «Wirszy T. Szewczenka» (переписаного польськими літерами). Я. де Бальмен ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Крім ілюстрацій до творів Шевченка залишив 4 альбоми малюнків з життя тодішніх України й Росії.
Їдучи в Прилуки 1845 року, Шевченко вирішив погостювати у Закревських, у Березовій Рудці. Там він дізнався, що де Бальмен перебуває на війні на Кавказі. Там же В. Закревський передав Т. Шевченку подарунок Якова де Бальмена – переписаний латинкою й ілюстрованим ним і М. Башиловим збірник «Вірші Т. Шевченка». Подарунок де Бальмена та розповіді Закревського про події на Кавказі, навіяли Шевченку невеселі думки і він на одному з чистих аркушів щойно одержаної книжки олівцем написав: /За горами гори, хмарою повиті, /Засіяні горем, кровію политі…/, які стали початком відомої поеми.
Как же хорошо быть кошкой. Я утром встаю раньше своей хозяйки. Похожу, поброжу. Что-то скучно мне становится. И тогда я иду к хозяйке и начинаю её будить. Сначало тихонько ложусь ей на грут, поближе к лицу, и начинаю напивать свои любимые мелодии. А хозяйка рукой махнёт. Тогда я начинаю подлезать ей под руку. Ну, а, если и это не , тогда облизываю ей лицо. Это так забавно! Я-то уже не сплю, а хозяйка вставать не хочет. Как смешно она от меня отмахивается. А когд всё таки хозяйка встает, то я весело прыгаю ей на ноги, кусаю их, мурлыкаю громко-громко. От нетерпения я начинаю жалобно мяукать. Всё, меня накормили.
После вкусного завтрака я убегаю гулять. Пока моя хозяйка будит на работе, я поброжу по своим любимым местам. Я схожу к соседке за кусочком рыбки, пообщаюсь со знакомым котом из соседнего дома. и побегаю с ним за мышами в кустах за домами. А когда я устану, то понежусь на солнышке на крыше невысокой сарайки водворе. Как здорово ни куда не торопится, лежать, отдыхать. Ведь есть такая поговора, кошка, которая гуляет сама по себе.
Ближе к вечеру я прихожу к дверям своей квартиры. Я знаю, что сейчас хозяйка придёт. А вот и она! Я радостно миукаю, трусь об её ноги. А когда мы заходим домой, я запрыгиваю к ней на руки и начинаю рассказывать о сегоднишних моих приключениях. Хозяйка мне поддакивает и гладит. А через час мы с ней садимся ужинать. Я ем на полу со своей миски, а хозяйка за столом. После сытного ужина мы укладываемся на диване и смотри мои любимые передачи и фильмы.
Хозяйка всегда все делает для меня, чтобы мне было удобно и уютно. Люблю я свою кошачью жизнь!
