3.
Поява поезій "Чайка на крижині" та "Крила" пов'язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі.
Лірична героїня ігає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку:
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б'ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі — темній, широкій —
На останній крижині самотня чайка пливе.
Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті:
— Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Це спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, "крилатість". Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір'я.
Поезія "Крила" продовжує основну думку вірша "Чайка на крижині" про крилатість людини:
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.
СОЛОМІЇ
Засмучена, чуттєва.
"Соломія цілу ніч проплакала".
"Соломія з тихим смутком дивилась на Остапа й чула, як по її виду котилась сльоза за сльозою".
Волелюбна.
"Все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне… Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі…"
Винахідлива та далекоглядна.
"Але й я не дурна...Тоді спідницю з себе, штани на ноги, накинула на плечі чугаїнку, а на голову шапку—і козак козаком…".
Спритна.
"Біжу-біжу, щоб догнати. Ху, як ухекалась… ".
Рішуча.
"— А ось що буде! — рішуче промовила Соломія і з сими словами здерла з голови очіпок... — На, ріж…"
Завзята до роботи.
"Вона мала охоту зараз-таки в'язати пліт..., вони взялися до роботи і так захопилися, що забули про втому та сон".
Схвильована.
"— Що тобі? — прискочила Соломія до Остапа і піддержала його".
Відчайдушна та героїчна.
"Вона вхопила" Остапа "під руку і ... поволокла за собою,... вскочила у комиші і бігла прудко, наскільки позволяв се Остап та густий очерет... ноги грузли часом по коліно в цмоковині ... , а вона бігла усе вперед".
Мудра та досвідчена, не панікувала у важку хвилину.
"Жах її щез без сліду. Вона знала, що робити... Соломія напоїла Остапа, оглянула і обмила його рану".
Турботлива.
"— Що тобі? — прискочила Соломія до Остапа і піддержала його... , обережно розщібнула ... скривавлену сорочку, потім одшматувала довгий пас зі своєї підтички і з поміччю Остапа тісно зав'язала йому рану, ...змочила йому чоло, скинула з себе верхню одежу і підмостила йому під голову".
Готова до самопожертви.
"Серце нило в Соломії од жалю й тривоги, їй легше було б, коли б куля потрапила в неї".
Оптимістична, надіється на краще.
«Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— він мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він скільки пробіг…він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…".
"Зростала певність, що все скінчиться добре, — і вона зазнає ще щасливого життя".
Життєрадісна, оптимістка.
"Соломія все йшла. Вона зібрала всю енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди..."
Відважна.
"Вужів було так багато, що Соломія скоро перестала звертати на них увагу".
Розгублена.
"Очевидячки, вона збіглася з дороги, заблудилася. Що робити? Ноги в неї тремтіли од трудної ходні, в голові бродили безладні думки й міркування".
Енергійна, здатна бути сильною.
Серце в Соломії упало, руки звисли безвладно. Та ненадовго. Новий приплив енергії, шалена відвага пойняли її волю, і вона кинулась уперед, розхиляючи й ламаючи очерет зі сліпою завзятістю зраненого оленя".
Співчутлива та великодушна.
"Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали, і очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети. Значить, нема виходу; вона мусить тут погибати, а Остап через неї — десь у другому кінці. Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів, їй жаль стало молодого змарнованого життя — і вона заплакала".
"— Бач, зголоднів! — зі співчуттям обізвалась Соломія".
Наполеглива
Все тіло у Соломії боліло, як побите. Важкі повіки мимохіть спускались на очі, голова була несвіжа. Однак Соломія не могла гаятись і хвилини. Вона пішла просто перед себе, так як стояла, і зважилась йти, доки стане снаги й сили. Вона бігла, хоч ноги в неї були слабіші, ніж учора, а повітря було якесь густе і трудно було дихати ним.
Винахідлива, з неабиякою витримкою.
Опріч того, Соломії докучав голод. Уже другу добу вона нічого не їла, під серцем її млоїло, в животі корчило. На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водоросла і жувала противну, з болотним запахом рослину.
Ввічлива та благородна.
— Люди добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах, — змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…З сими словами Соломія зірвала з шиї торбинку і висипала з неї на руку старому циганові кілька срібних монет.
Безкорислива та щедра.
"Соломії пощастило", бо заможний болгарин "найняв Соломію перемивати вовну. З того дня Соломія приносила з собою трохи грошей та купувала Остапові кращу страву".
"Коли тільки річ у грошах, — вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен шеляг складатиме на викуп".
Не терпить несправедливості.
"— І-і, бусурмени… так би й поскручувала голови, як галченятам… Взяли безвинного — та ще й знущаються… — мало не плакала Соломія і показувала своїми дужими руками, як би вона поскручувала жовнірам голови".
Життєлюбна.
"Могутня течія бере її в свої обійми, а чорна глибінь тягне за ноги... Але вона не дасться, дикі, невгамовні сили життя встають, і пруться..., душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня...".
идея : сказка о любви, доброте и волшебстве.