Часто думаю, чому батьки не завжди розуміють дітей? Чому не чують, що кажуть їм діти? Можливо, вони думають, що діти – не зовсім люди, то можна з ними просто не рахуватися… Дешо з цих стосунків можна зрозуміти, прочитавши оповідання англійського письменника Джеймса Олдріджа “Останній дюйм”.
Герої оповідання – льотчик Бен і його син Деві. Батько узяв сина із собою на далекий безлюдний берег знімати кіно про акул. Поступово ми дізнаємося про те, що батьки Деві не живуть разом, шо батько не знає, як виховувати дитину, не розуміє,про що з нею говорити. Хоча батько намагається якось піклуватися про сина, навіть наказує йому прикрити голову від сонця, але Бен не дбає про важливіші речі: він не думає про те, що буде з дитиною, якщо станеться якесь лихо, ніхто навіть не знає, куди саме полетіли батько й син. Також Бен не подбав і про те, чим буде харчуватися хлопчик, що він буде пити. Розмовляє він з Деві тоном наказу: затягни ремінь, не кидай у воду камінн’я, дай мені маску, не смій навіть ступати у воду… Важко таким чином завоювати прихильність будь-якої дитини, не тільки Деві.
Хлопчик Деві – тихий, вразливий. Жодного разу батько не чув віднього ні протесту, ні вияву непокори. Деві бачить чоловіка, якого має називати батьком, та не розуміє його. Можна тільки уявити собі, що думає дитина, яку залишили одну на березі, серед скель, морських хвиль, між небом і землею, де немає жодного дорослого. Деві думає про небезпеку, про те, шо буде з ним, якщо батько ніколи не випливе з морської глибини.
Виходить майже так, як уявляв собі Деві. Бен, поранений акулою-кішкою, не може вести літак. Наразивши на небезпеку себе, він не подумав про сина, який може залишитися сам-один на березі, якщо Бен від поранень помре. Як людина, яка завжди думала тільки про себе, Бен не може розраховувати на сина, адже він міг просто перелякатися, кинути батька напризволящеТа незважаючи на страх, бо Деві переляканий батьковими ранами, хлопчик, який ніколи не керував літаком самостійно, виявляє все-таки більшу відповідальність, ніж батько. Він слухняно виконує усі накази, що дає йому батько, а коли Бен непритомніє, робить усе саме так, як навчав його батько. Батько й син разом долають небезпеку. У складній ситуації вони навчаються інших стосунків, котрі засновані на бажанні зрозуміти і до а не на байдужості і страху.
Так у хвилину гострої небезпеки вони підтримують один одного. Мабуть, це і є головним у взаєминах людей, рідних по крові. Яким би не було життя, якими б не були суперечності – головною в житті є підтримка рідних, розуміння того, що на них можна покластися. Це й хотів нам сказати в своєму творі Дж. Олдрідж. Тож і читач також має дійти висновку: треба оберігати свої стосунки з рідними, робити все, щоб було добре тим, хто живе поруч із тобою. Бо це важливо.
В повести "Тарас Бульба" Н. В. Гоголь противопоставляет образы Остапа и Андрия. Это сыновья главного героя Бульбы. Оба полны силы, отваги, мужества.
Для чего же автору понадобилось противопоставлять двух братьев, которые учились в одной и той же бурсе, на которых одинаково воздействовал отец, у которых было одно и то же окружение?
Гоголь дает своим героям право выбора. Он хочет показать, как по-разному могут сложиться судьбы людей в зависимости от того, каким окажется их выбор.Так, Остап до конца остается верным сыном Украины. Андрий же, увлеченный прекрасной польской девушкой, становится предателем.
Объяснение:
В эту поездку Робинзон забрал с корабля множество полезных вещей — опять ружья и порох, одежду, парус, тюфяки и подушки, железные ломы, гвозди, отвертку и точило. На берегу он сооружает палатку, переносит в нее от солнца и дождя съестные припасы и порох, устраивает себе постель. Всего он двенадцать раз наведался на корабль, всегда разживаясь чем-нибудь ценным — парусиной, снастями, сухарями, ромом, мукой, «железными частями» (их он, к великому огорчению, почти целиком утопил). В свой последний заезд он набрел на шифоньерку с деньгами (это один из знаменитых эпизодов романа) и философски рассудил, что в его положении вся эта «куча золота» не стоит любого из ножей, лежавших в соседнем ящике, однако, поразмыслив, «решил взять их с собой». В ту же ночь разыгралась буря, и наутро от корабля ничего не осталось. Первейшей заботой Робинзона становится устройство надежного, безопасного жилья — и главное, в виду моря, откуда только и можно ожидать На скате холма он находит ровную полянку и на ней, против небольшого углубления в скале, решает разбить палатку, оградив её частоколом вбитых в землю крепких стволов. Войти в «крепость» можно было только по приставной лестнице. Углубление в скале он расширил — получилась пещера, он использует её как погреб. На эти работы ушло много дней. Он быстро набирается опыта. В самый разгар строительных работ хлынул дождь, сверкнула молния, и первая мысль Робинзона: порох! Не страх смерти напугал его, а возможность одним разом потерять порох, и он две недели пересыпает его в мешочки и ящички и прячет в разные места (не менее сотни). Заодно он знает теперь, сколько у него пороха: двести сорок фунтов.