Люди влаштовані дуже цікавим чином, і це стосується всіх без винятку. Іноді ми готові дякувати і віддавати належне тому, хто нам нічого корисного не зробив. В інші випадки ми не помічаємо величезного добра і не ставимося до тих, хто його робить, з належною повагою і вдячністю. Я ж вважаю, що в основі щастя для будь-якої людини лежить вміння бути вдячним і не ніколи не забувати те добро, яке кожен із нас отримав. Чому все це саме так, а не інакше, я спробую розглянути в даному творі.
Чому ж так важливо бути вдячним і не забувати добрих людей? Я думаю, що це так, тому що світ влаштований як великий обмінник енергією. Люди постійно взаємодіють один з одним, тим самим обмінюються енергією, діляться емоціями тощо. І абсолютно нормально бути вдячним, тобто не минати тих людей, які робили тобі добро. Якщо певний чоловік вчинив з тобою по-доброму, тобі необхідно йому відповісти тим же. У такому разі в нашому житті буде забезпечений баланс доброти, а той, хто був з тобою добрим, не обізлитися і залишиться таким же, яким і був. Світ навколо, таким чином, буде краще і більш приємним місцем для життя, а люди – хоч трохи, але все-таки щасливіші.
Втім, не варто також забувати і про те, що далеко не всі люди дотримуються цього правила. Ви можете не минати добрих людей, відповідати їм взаємністю, але інші люди не знають цього правила, а тому будуть залишатися злісним і невдячними. Зробити з цим нічого не можна, можна лише утримуватися від злих вчинків по відношенню до них. Втім, варто також відзначити, що невдячні люди ніколи не бувають щасливими. Вся проблема криється в тому, що вони просто порушують правила існування і функціонування всесвіту. Замість того, щоб жити по совісті, відповідати на добро добром, вони просто минають добрих людей, забувають про їх сердечні вчинки. Звичайно, в сам момент цього вони можуть відчувати себе добре, от тільки ніякого щастя в майбутньому їх чекати не буде, тому що такі люди допускають велику помилку, а життя їм цього ні за що не пробачить.
Той, хто минає добру людини, ніколи не має щастя. Я повністю згоден з цим твердженням. Не можна забувати добро, яке для тебе роблять люди. Потрібно бути вдячним. Крім того, необхідно самому теж прагнути робити для оточуючих людей добрі вчинки. І якщо ці люди нормальні, то вони напевно зможуть відповісти вам взаємністю, що забезпечить хороше, добре і щасливе життя для всіх людей.
1 Автор говорит о том, что на войне не прожить ни одной минуты без прибаутки, без хорошей поговорки или без присказки, то есть без Васи Теркина;
Автор говорит, что он подружился со своим героем, что он обязан ему своей славой, что Василий Теркин ему и что он дорого на войне;
- «книга про бойца без начала, без конца»;
- начинается она не сначала, а с середины, и в ней нет конца, потому что автору жалко расставаться со своим героем, который ему так полюбился.Автор говорит о том, что на войне не прожить ни одной минуты без прибаутки, без хорошей поговорки или без присказки, то есть без Васи Теркина;
2 Автор говорит, что он подружился со своим героем, что он обязан ему своей славой, что Василий Теркин ему и что он дорого на войне;
- «книга про бойца без начала, без конца»;
- начинается она не сначала, а с середины, и в ней нет конца, потому что автору жалко расставаться со своим героем, который ему так полюбился. Первые замыслы создать серьезную поэму о герое народной войны, относятся к периоду 1939-1940 годов. Но эти замыслы значительно изменились впоследствии под влиянием новых, грозных и великих событий.
Твардовского всегда интересовала судьба своей страны в переломные моменты истории. История и народ — вот главная его тема. Еще в начале 30-х годов он создал поэтическую картину сложной эпохи коллективизации в поэме “Страна Муравия” . Во время Великой Отечественной войны (1941-1945) А. Т. Твардовский пишет поэму “Василий Теркин” о Великой Отечественной войне. Решалась судьба народа. Поэма посвящена жизни народа на войне.
Твардовский — поэт, глубоко понявший и оценивший красоту народного характера. В “Стране Муравии” , “Василии Теркине” созданы образы масштабные, емкие, собирательные: события заключены в очень широкие сюжетные рамки, поэт обращается к гиперболе и иным средствам сказочной условности. В центре поэмы образ Теркина, объединяющий композицию произведения в единое целое. Теркин Василий Иванович — главный герой поэмы, рядовой пехотинец из смоленских крестьян парень сам собой Он обыкновенный”
Теркин воплощает лучшие черты русского солдата и народа в целом. Герой по имени Василий Теркин сначала фигурирует в стихотворных фельетонах Твардовского периода советско-финской войны (1939-1940) . Слова героя поэмы:
“Я вторую, брат, войну На веку воюю”
Поэма построена как цепь эпизодов из военной жизни главного героя, которые не всегда имеют непосредственную событийную связь между собой. Теркин с юмором рассказывает молодым бойцам о буднях войны; говорит, что воюет с самого начала войны, трижды был в окружении, был ранен. Судьба рядового солдата, одного из тех, кто вынес на своих плечах всю тяжесть войны, становится олицетворением национальной силы духа, воли к жизни. Теркин дважды переплывает ледяную реку, чтобы восстановить связь с наступающими подразделениями; Теркин в одиночку занимает немецкий блиндаж, но попадает под обстрел собственной артиллерии; по дороге на фронт Теркин оказывается в доме старых крестьян им по хозяйству; Теркин ступает в рукопашный бой с немцем и, с трудом, одолевая, берет его в плен. Неожиданно для себя Теркин из винтовки сбивает немецкий штурмовик; завидующего ему сержанту Теркин успокаивает:
“Не горюй, у немца этот Не последний самолет”
Объяснение:
