В стихотворениях о лете
преобладают рожь и другие злаки. Увядающие травы, георгины, розы и красные листья клёна становятся символами осени.
В зимнем "царстве
льдов, царстве вьюг и снега" царствуют вечно-зелёные ели и сосны.
Также и отдельные виды птиц закрепляются за определёнными
временами года.
Соловей олицетворяет весну. Летом на смену песням
птиц приходит стрекотание кузнечиков и жужжание жуков. Журавли,
синицы и грачи – предвестники осени.
Зимой нет движения и песен птиц,
лишь ворон каркает и голуби сидят "нахохлившись".
Весна
Стихотворение "На Днепре в половодье"
Лето
Стихотворение "Степь вечером"
Осень
Стихотворение "Старый парк"
Зима
Стихотворение "На пажитях немых люблю в мороз трескучий... "
Объяснение:
Аналіз вірша “Орфей, Еврідіка, Гермес” Рільке Зарубіжна літ. Райнер Марія Рільке “Орфей, Еврідіка, Гермес” аналіз вірша наведений в цій статті. Автор: Райнер Марія Рільке Рік: 1904 Збірка: “Нові вірші” Літературний рід: лірика Жанр: ліричний вірш Стиль: символізм Основа вірша: міф Відмінність вірша від міфу: зображено не силу кохання Орфея, а його поразку, адже почуття співця переконали Аїда, але не врятували Еврідіку. Короткий переказ міфу про Орфея Орфей – співак та музикант, який наділений магічною силою, завдяки якій йому підкорюються не тільки люди, а й звірі. Раптово від укусу змії помирає дружина Орфея – Еврідіка. Орфей йде до царства померлих. Гра співця зачаровує володаря світу померлих Аїда, і той обіцяє відпустити Еврідіку з одною умовою: Орфей не повинен обертатися до дружини, яка буде йти за ним. Вже на виході з царства мертвих Орфей не витримує та озирається, а Еврідіка назавжди щезає у світі мертвих.
Джерело: https://guru.net.ua/analiz-virsha-orfej-evridika-germes-rilke/ © Guru.net.ua
Подруга дней моих и идеал мой нежный,
Что я, забыв любовь, стремглав туда бросаюсь,
Где смерти пасть… О, ужасаюсь!
В могильный склеп с груди горячей,
Убитый, раненый, лежачий,
Стремглав я падаю… Не плачь, прости,
Все птицы будут петь и розаны цвести
Над свежевырытой могилой,
Куда меня злой рок стремглав опустит.
Тогда поймешь, как я страдал,
Как я любил свой идеал…
Над ней стремглав взойдет моя идея
Во образе цветов, ландышей, роз приятных;
Тогда по повеленью таинств непонятных
Из гроба буду я вставать стремглав ночами
И, отравясь цветов благоуханьем,
Как чудной девицы лобзаньем,
Уйду обратно в гроб стремглав
С прослезненными глазами…