Якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього XIX століття в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. Найбільші можливості для виставок, замовлень також були в столиці імперії. Можна привести безліч прикладів переплетення творчості, доль українських і російських художників.
У другій половині XVIII ст. набувають розвитку монументально-декоративне барокове малярство і водночас з ним – класицизм. Дві стильові тенденції – бароко і класицизм, стали провідними.
Однак за реальних тодішніх умов України, при унікальному розквіті барокового декоративізму в архітектурі та графічному оформленні книг, місця для класицизму в малярстві бути не могло. Середовище його не сприймало. Класицизм у малярстві не вирізнявся оригінальними рисами і не досягнув значного розвитку. Він став лише модним мистецтвом аристократії, для якої зацікавленість античністю була справою престижу, зводячись до зовнішнього естетичного споглядання. Консолідація буржуазної ідеології відбувається лише наприкінці XVIII ст.
У релігійному малярстві значних перемін не настало, хоча простежуються несподівані нововведення. Форма іконостаса залишилася традиційною, а кількість рядів поступово зменшувалась – без пасійного і навіть без апостольського. Оповідальні сцени (празничкові) зазнають іконографічних змін під впливом західноєвропейської гравюри. Характерним прикладом є іконостаси, створені Василем Петрановичем з Жовкви для Краснопущанського монастиря (40-ві роки XVIII ст., знищений пожежею 1899 р.) та Лукою Долинським для Юрської церкви у Львові (80-ті роки XVIII ст.). У них візантійська система значно поступається впливам європейського мистецтва.
Дещо конкретніше можна сказати про Остапа Білявського (1740-1804). З 1771 р. О.Білявський працює у Львові. Відомо, що він виконував іконостаси для Львова (Успенська церква) та у позальвівських селах; 1776 р. розмалював церкву св. Миколи в Крехівському монастирі, але з цієї спадщини нічого не збереглося. Найціннішою ділянкою його творчості є портрети. Він малював львівських міщан, інколи представників магнатерії та серію вірменських архієпископів (найслабша з творчого погляду). Деякі його твори, насамперед портрети, не зовсім класицистичні, оскільки ще позначені манірністю рококо. Однак до цих рідких явищ можна віднести лише кілька жіночих портретів: “Портрет Рищевської” (1781) та “Портрет дами з трояндами”. У названих портретах навіть простежується первісна свіжість і м’яка гармонія ослаблених кольорів, що зберігають відгомін розкішного колоризму недавнього минулого. Проте у численних портретах митця, переважно чоловічих, відсутній будь-який натяк на свободу живопису. Характерно, що О.Білявський виключав щонайменшу присутність власної пристрасті у виконуваних творах. Він прагнув створити індивідуальний характер, а загалом творив тип епохи, – у кожному портретному образі втримувалася своя міра типового. Епоха вимальовувалася за її представниками.
Объяснение:
Сила волі - це якість характеру, що дає можливість людині досягати поставлених цілей і не відступати перед труднощами. Досягнення великих висот неможливо без докладання великих зусиль, вміння долати незручності і позбавлення.
У нашому житті відсутність сили волі часто називають основною причиною багатьох проблем: неможливість позбавитися від шкідливих звичок, недосягнення цілей через відмови від виконання складних завдань, небажання припиняти витратні за часом заради розваги кроків до великої мети і т.д. Чому таке відбувається? Я думаю, що найчастіше основною причиною слабкої сили волі є лінь. Наприклад, людина мріє добитися успіхів в мистецтві або науці, але при цьому не проявляє цілеспрямованості, твердості в характері, що не робить все залежне від себе, необхідне для досягнення мети. В такому випадку здійснити навіть найзаповітнішу мрію буде майже неможливо.
Объяснение:
Если мы станем говорить о том, в какой последовательности происходят события, то она будет такой : офицер едет по служебной надобности на Кавказ, а потом останавливается в грязном городишке ( Тамани). Там Печорин неосторожно "засовывает нос" в дела контрабандистов, и они чуть его не убивают (" Тамань" ). Далее он прибывает в Пятигорск, где сталкивается с Грушницким. ( " Княжна Мэри ").Наш герой убивает приятеля. За дуэль Печорин попадает в крепость . Уговаривает Азамата украсть сестру Бэлу, женится на ней и охладевает затем. Бэла погибает.( " Бэла "). Потом Печорину пришлось жить недолго в станице. Он разоружает пьяного казака, который недавно убил человека. Это рискованнно. Но таким была проверена теория , гласящая о том, что судьба каждого человека предопределена.( " Фаталист "). Много испытавший и разочаровавшийся во всем, Григорий Александрович Печорин " ищет ума", то есть отправляется в путешествие, но по дороге умирает . ( " Максим Максимыч).
М. Ю. Лермонтов увлеченно рассказывает о формировании внутреннего мира своего героя, а потому " стихия" в романе ему не нужна. Сюжет нарушает хронологическую последовательность , но цель, которую ставил автор, достигнута. Перед нами - личность с непростой судьбой. И Лермонтову за это.
( Повести "идут " в такой последовательности: “Бэла”, “Максим Максимыч”, “Тамань”, “Княжна Мери”, “Фаталист”. ) Мы постепенно знакомимся с внутренними сомнениями и метаниями персонажа. В " Бэле" видим его глазами Максима Максимыча
Такое построение романа позволяет постепенно знакомить читателя с героем, с его внутренним миром.
В “Бэле” мы видим Печорина глазами Максима Максимыча, старого вояки, который видит его образ жизни , замечая при этом странности в поведении. В " Максиме Максимыче " его же описывает проезжий офицер, который точнее передает характер сослуживцаЗдесь автор нарисовал фигуру, походку, одежду, руки, волосы, кожу, черты лица - и несмеющиеся глаза,полные грусти. Перед нами - опустошенный человек, мало кем любимый.
В остальных ТРЕХ повестях повествование - от ПЕРВОГО лица. Мы читаем сокровенное, записанное в дневнике Печорина. Вот он молод и желает все узнать. В " Княжне Мэри " анализирует свои поступки. и сам себя за них карает...
Итог : самый страшный враг человека - он сам. Композиция " Героя нашего времени" оправдана целью, которую ставит автор - показать современникам рефлексирующего же современника, создать портрет глубоко страдающей личности и вскрыть причины сих мучений