Любовна лірика Б. Л. Пастернаку, по – моєму, є однієї зі складових частин глобального гуманізму творчості поета. У віршах, присвячених улюбленим жінкам, як би є присутнім заклик вдивитися, вслухатися, вчувствоваться в мир його душі, але в жодному разі не вторгатися в нього. І сам поет ніколи не вторгався в душі улюблених, але саме – вчувствовался й вслухувався. От фрагмент одного з перших віршів про любов:
Я теж любив, і вона жива ще.
Всі так само, котячись у ту початкову рань,
Коштують часи, зникаючи за краєчком
Мгновенья. Всі так само тонка ця грань…
Ліричний герой говорить про любов у минулому часі, але розчарування немає. Він розуміє, що сама по собі любов допомагає перебороти суєту й вульгарність миру й тому про погаслій колись іскру любові нерозумно шкодувати. Це однаково хоч і коротке, але звільнення духу від нелюбові. Пастернак з філософською глибиною відображав у своїх віршах саме це достоїнство найвищого людського почуття
Пастернак уважав, що досягнення змісту любові рівносильно розгадці змісту буття, і, навчений гірким досвідом, писав:
Любити інших – важкий хрест…
Біль розриву випробував і він. У його циклі «Розрив» чується справжній стогін душі, що втрачає любов. Але хочу відзначити знову, що й тут почуття ліричного героя Пастернаку далекі від розчарування, сарказму й т.д. Він перемагає, а не переборює свій біль:
Об сором, ти в тягар мені! Об совість, у цьому ранньому
Розриві стільки мрій, наполегливих ще!
Коли б, людина, – я був порожнім собраньем
Скронь і губ, і око, долонь, плечей і щік
Ліричний герой, навпаки, бачачи розчарування улюбленої, остерігає її від цього згубного почуття:
Розчарувалася? Ти думала – у світі нам
Розстатися за реквіємом лебединим?
Розраховуючи на горі, зіницями розширеними
У сльозах, приміряла їхня непереможність?
Поет будує метафору на питаннях улюбленої, які вже самі в собі несуть відповідь
Віршам про любов Пастернаку властиві особлива музикальність і, я б сказав, чарівне підсвічування ассоциативности: «Нікого не буде в будинку…»; «Ти як майбутність увійдеш».
Чуйне серце поета з особливою теплотою відкривалося назустріч жінкам, душі яких, минулого рівні йому по художньому сприйняттю миру й любові. Це – Ганна Ахматова й Марина Цветаева. Поет обом присвятив вірші. Вони цікаві не пристрастю фізичної, але духовної
Ганні Ахматової:
Мені здається, я підберу слова,
Схожі на вашу первозданність
А помилюся, – мені це трынь – трава,
Я однаково з помилкою не розстануся
И – Марині Цветаевой:
Ти вправі, вивернувши кишеню,
Сказати: шукайте, рийтеся, шарте
Мені однаково, чим сир туман
Будь – яке минуле, як ранок вмарте.
Яким преклонінням перед величезністю щиросердечної краси цих жінок струменіють присвяти. Рефреном у тій і іншій присвяті проходить – «однаково», як би підтвердженням, що велич душі людської в любові й шляхетності не залежить ні від яких зовнішніх обставин, крім Бога, а Бог завжди за любов
Единосущность любові й поезії Пастернаку завжди буде співзвучна читачам його віршів
В стихотворении писатель сопоставляет исторический и естественный пласт. Через метафоричные образы перемены времён года, появляется значимый момент в разработке исторического течения.
Тема смены времён года прослежен в произведении перечнем образов осени и суровой погоды: «капризное небо», «грязь непроезжая», «домишки в озерах очутятся», также образов зимы: «север строгий», «ближайшая метель», «росчерки полоза санного», «блеск заморозков оловянный». Осень и зима обнаруживаются в непрерывной оппозиции друг с другом.
Образ книги раскрывает следующую тему в текте – это творческая деятельность, которая воплощена в образе «нив алфавиты» и словосочетания, имитированного под «Повесть временных лет» – «сим победиши». Это говорит о замятии литературной ценности, о непрестанности русской истории.
Особенностей авторской орфографии и пунктуации при первичном чтении и анализе не выявлено.
II. ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ ПАРАМЕТРЫ ТЕКСТА:
Рассматривая фонетический уровень текста, отметим, что в первой строфе есть аллитерация. Идёт повторение согласных звуков Р, Ж, З: «зима приближается», «сызнова», «грязи непроезжей», «капризного». Такие огрубелые повторения создают беспокойное состояние, но далее смягчаются звучащими в тексте сонорными Л, М, Н: «люблю», «далекие», «листанней», «прелесть», «метелью», «рукоделье». Также постепенно идёт смена беспокойных мотивов на более равномерные, которые усиливаются ассонансом. В финале текста повторяются звуки А, О.
В следующей строфе произведения мы можем наблюдать звук У, находящийся под ударением, который можно сравнить с гудящим ветром: «закурятся», «трубы», «распутицы», «жизнелюбы», что указывает на чувство неприютности. В последней части стихотворения мелодия произведения сменяется и делается мягче и умиротворённее.
Если же мы рассмотрим лексический уровень текста, то здесь мысль переломе выражается ярче. Здесь воплощаются иные интонации благодаря эмоционально-окрашенным единицам. Сначала мы испытываем чувства пугливости. Это нам прочувствовать такие эпитеты: «капризный», «непроезжий», «холодный», «строгий», «захолустный», «тяжелые».
Далее мы ощущаем спокойствие благодаря таким словам: «задушевнее», «прелесть», «жизнелюбы», «блеск».
Цветопись также увидеть и делает сильнее противоборство времён года. Это мы можем проследить с таких слов: «грязь», «ночь», «черный», «белый», «полоз санный». Здесь мы видим противопоставление черного цвета, белому. Это позволяет нам утверждать, что природа уходит уже от темного, мрачного состояния к чему-то свежему, лёгкому, чистому.
Пастернак в тексте использует акказианальную лексику: «серебристо-ореховый».
Ряд сравнительных оборотов: «как крышей», «как рукоделье».
Также в произведении автор употребляет ономастические единицы, которые имеют существенное значение в тексте. Чайковский, Чехов, Левитан – значительные имена в культуре России. Именно в культуре, традициях автор видит источник живой силы и стойкости русского духа. Совершенно неспроста автор говорит о жильцах русской деревни, как о «жизнелюбах». Говоря о наступлении зимы, писатель сопоставляет её начало с развитием нового времени в историческом плане России.
Таким образом, проанализировав фонетические, лексические и изобразительно-выразительные единицы, можно сделать вывод о том, что благодаря выявленным противопоставлением автор довольно чётко сумел показать идею переходности и перелома.
I
,
Объяснение:
