Это высказывание выражает чье-то недовольство по поводу людей, которые могут восхищаться убийством. Автор считает что что каким бы убийство не было, восхищаться им нельзя ведь это нарушение прав человечества.
И ведь действительно, часто бывает такое, когда люди из сферы криминалистики, к примеру, восхищенно описывают деяния какого-то убийцы. Они возможно настолько привыкли к тому, что каждый день видят что-то подобное, что перестали оценивать это как утрату, а переключились на понимание убийства как часть работы.
Объяснение:
Є багато історій і казок з хорошим кінцем, але не всі вони такі. Є твори з поганим, а іноді навіть трагічним кінцем. Найвідоміші з них "Ромео та Джульєтта" Шекспіра та "Історія одного кохання" Сінгера. В обох історіях хтось помирає через не розуміння дорослими своїх дітей. Кохання не дивиться на становище людини, воно просто з'являється. Не варто йому перечити, адже може трапитись жахливе... На мою думку, трагічності не має міри, тому ці твори є однаково сумними. Важко втрачати когось, а особливо близьку особу. В "Історії одного кохання" помирає Дженніфер, а в "Ромео і Джульєтті" взагалі, обоє не витримавши втрати. Сильну любов не розлучить навіть смерть і закохані завжди будуть разом. В цьому і є посил цих історій— варто цінувати тих кого любиш.
ЯКОСЬ ТАК, МОЖЕШ ЩОСЬ ПЕРЕРОБИТИ
