1.смысл пословицы: кто другим, себе. 2.какие ценности переданы в ней будущим поколениям? 3.есть ли похожие по смыслу пословицы и поговорки у других народов? (если, да то припер и кокого народа эта пословица)
Поэма является итогом раздумий автора о судьбах страны и народа. Сюжет ее заключается в путешествии семерых крестьян в поисках счастливого человека, которого они ищут среди всех сословий тогдашней Руси.Среди крестьян такого не находится. Некрасов показывает нам целый ряд богатых образов простых мужиков: Ермилу Гирина, Савелия, Вавилу, Якима Нагого. Автор не закрывает глаз на бедность, нищету, необразованность, изнурительный труд, пьянство крестьян. Но мы ясно различаем среди черт их характеров трудолюбие, отзывчивость, благородство, доброту, нравственную чистоту, честность, порядочность, умение выслушать и понять другого человека ценить прекрасное; в них уживаются терпение и бунтарский дух. Автор поэмы старается показать нам, что и в рабстве народ сумел свою живую душу, свое золотое сердце. Но представление простого народа о счастье не выходит за рамки простых понятий, заключается в том, чтобы был урожайный год, чтобы все были здоровы и сыты. Солдат считает себя счастливым потому, что он был в двадцати сраженьях и остался жив. Старуха счастлива по-своему: у нее родилось реп до тысячи на небольшой грядке. Крестьянское счастьеДырявое с заплатами,Горбатое с мозолями…Решив, что этого недостаточно для счастья, странники начинают искать счастливых среди прочих сословий. Кому-то из них кажется, что таковым должен быть чиновник, другим — поп, "купчина толстопузый", помещик, царь. Но никто из этих людей не признает себя счастливым. С точки зрения попа, счастье - это “покой, богатство, честь”, но ему кажется, что ничего этого он не имеет. По мнению помещика, счастье — это сытая, веселая жизнь, неограниченная власть над крестьянами, но и он считает, что этим он не обладает.Подведя читателя вплотную к мысли о том, что нет на Руси счастья, Некрасов вводит в поэму образ счастливого человека. Гриша Добросклонов никак не может быть счастлив с точки зрения попа или помещика. Он с самого детства решает, что посвятит свою жизнь поискам народного счастья.
Зв'язок із «нечистою силою» як метафора злодіяння (за твором Миколи Гоголя «Вечір проти Івана Купала») Літературна діяльність М. Гоголя припадає на першу половину XIX століття. Останнім часом навколо імені, безсумнівно, великого письменника точаться запеклі суперечки: «чий М. Гоголь, російський чи український?» Очевидно, передбачаючи таке питання, сам Микола Васильович у листі до Олександри Осипівни Смирнової-Россет написав: «Скажу Вам одне слово щодо того, яка в мене душа. Знаю лише те, що ніяк не віддав би переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровано Богом, і, як навмисно, кожна з них окремо вміщує у собі те, чого немає в іншій, — явний знак того, що вони повинні доповнювати одна одну». Тож не дивно, що така українська творчість Гоголя є настільки російською і навпаки. Ціла низка творів про Україну, написаних російською мовою, є неоціненним внеском у скарбницю літератур обох країн. Гоголь у своїй російській мові зберігав світоглядні українські фольклорні моделі. Відомо, що письменник із великою увагою ставився до народної української творчості, знав вірування, обряди, казки й легенди українського народу. Так, легенда про цвіт папороті покладена в основу оповідання «Вечір проти Івана Купала». В одному хуторі з'явився химерний чоловік, «бісівська людина» на ім'я Басаврюк, що є уособленням нечистої сили, диявола, який спокушає людей, зводить з розуму. Дарував він людям коштовні подарунки, а на наступну ніч із людиною відбувалися страшні речі, однак позбутися тих подарунків не так легко було: кинеш у воду — пливе бісівська каблучка або намисто по воді — і до тебе ж у руки. У тому ж хуторі жив Петро Безродний, бідний робітник, що мав «усього-на-всього одну сіреньку свитку». Він покохав красуню Підорку, дочку свого заможного хазяїна. Звичайно ж, старий Корж, батько Підорки, розлютився, побачивши, що його дочка цілується з Петром, який не має нічого за душею. Дізнавшись про те, що до Підорки сватається інший заможний пихатий лях, безнадійно закоханий парубок намагається втопити своє горе в чарчині. Не маючи вже жодної надії повернути свою кохану Підорку, Петро зустрічає в шинку Басаврюка й укладає з ним угоду, фактично угоду з самим дияволом. Парубок має піти в ніч на Івана Купала на Ведмежу балку й зірвати цвіт папороті попри всі страхіття, що йому ввижатимуться. Однак Петро й не здогадувався, що виконавши таке завдання, він повинен піти ще далі — пролити людську кров, кров невинної дитини — Івася — меншого брата коханої. Спочатку людське єство Петра запротестувало, він замахнувся ножем на відьму, але Басаврюк іззаду загримів: що, мовляв, обіцяв виконати? А відьма тупнула ногою — і Петро побачив у розверзнутій землі коштовності. Тоді очі в хлопця загорілися, розум йому ніби затуманився, і він убив Івася. А наступного дня прокинувся, не пам'ятаючи нічого, але з мішками, повними багатства. Проте скарби, здобуті нечесно, за до диявола, як відомо, щастя не приносять. Так і сталося: як навіжений, Петро намагався весь час щось пригадати, але не міг. Змарніла його кохана Підорка, силуючись до чоловікові, вилікувати його, врятувати затьмарений розум. Аж коли Петро побачив стару відьму, то все пригадав, дико засміявся, кинув у неї сокиру, а на місці відьми з'явився привид Івася. Жахливі речі коїлися в зачиненій хаті, а замість Петруся й грошей люди знайшли купку попелу й черепки. Такою є плата за багатство, отримане ціною невинної крові.
