Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її «спеціальність»), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.
Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. «Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.
Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося». М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.
Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.
Сатира на відміну від гумору (хоча межі між ними досить умовні, а часом і важко помітні) має справу з суспільно небезпечними вадами. Сатира нещадна, різка та непримиренна. Аби чіткіше уявити сутність явища і сильніше впливати на розум і емоції читача, письменники-сатирики зазвичай вдаються до перебільшення, загострення, карикатурного зображення персонажів та подій. З найдавніших часів і до наших днів гумор і сатира в художній літературі йшли рука об руку і виявлялися в самих різних формах і жанрах – у казці, байці, сатиричній поемі, в комедії, романі, новелі, епіграмі, пародії. Класичні зразки світової сатиричної і гумористичної літератури пов’язані з іменами великих письменників. Серед них – такі відомі, як давньогрецький комедіограф Аристофан і давньоримський поет Ювенал, видатний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський, англійці Джонатан Свіфт і Чарльз Діккенс, французи Франсуа Рабле і Вольтер, німецький поет-демократ Гейне, а серед наших співвітчизників можна назвати таких видатних діячів української літератури, як В. Самійленко і Остап Вишня. Діяльність цих видатних митців доводить нам, що гумор та сатира завжди була ефективною зброєю у боротьбі з негативними явищами у суспільстві та залишається таким же корисним засобом боротьби й сьогодні.
Объяснение:
Объяснение:
Мой дедушка, Марченко Николай Ильич, по маминой линии, был призван в армию в феврале 1942 года. Направлен в Орджоникидзенское военное училище связи. После его окончания в 1943 году попал на Карельский фронт в должности старшины взвода. С 1944 года воевал на Белорусском и Украинском фронтах. Принимал участие в освобождении Венгрии, Австрии, Чехословакии. Был ранен. Войну закончил в Чехословакии 28 мая 1945 года в составе 39 гвардейской армии. Демобилизован из Армии 30 ноября 1946 года.
О его боевом пути говорят награды: орден Отечественной войны, медаль «За боевые заслуги», орден Красной Звезды, медаль «За отвагу», «За победу над Германией», «За взятие Вены», «За взятие Будапешта», юбилейные награды.
После окончания войны дедушка окончил Ставропольский государственный педагогический институт по специальности история. Много лет работал директором школы и учителем, а последние годы своей жизни преподавал в районной заочной школе и СПТУ. 35 лет посвятил профессии учителя. 21 января 1989 года дедушки не стало, умер прямо на уроке…
За многолетний и добросовестный труд дедушка награжден медалью «Ветеран труда», многочисленными грамотами Министерства Образования Ставропольского края, отдела образования, администрации школы и села.
В нашем селе, наверное, нет человека, который бы не знал моего дедушку. В памяти односельчан он остался храбрым солдатом, умным, добрым и отзывчивым учителем, воспитавшим поколения учеников, достойно продолживших его дело. К сожалению, я не видел дедушку живым, но так много хорошего слышал о нём от бабушки, мамы и других людей.
2- сшить рубашку
3- соткать ковёр