Славко⇒це хлопець приблизно тринадцяти років, що проживає у Львові. Це звичайний учень, який має особливе ставлення до навколишнього світу. Славко добрий, чуйний, романтичний. Хлопець має незвичайні захоплення. Це, зокрема, фехтування та спелеологія (вивчення печер). Ці нестандартні хобі говорять про те, що Славко любить досліджувати таємниці природи та є досить мужнім. Варто додати, що хлопець має чудові стосунки з батьками.
Юлько⇒це інший герой твору, який відрізняється пихатістю та гоноровитістю. Вдома, з батьками, це ніжна та сумлінна дитина. Поряд з друзями Юлько виставляє себе напоказ, демонструє гордощі. Через таку поведінку учень дещо самотній. Що стосується хобі Юлька, то він займається малюванням, адже має дійсно багату фантазію.
Подробнее - на -
Славко⇒це хлопець приблизно тринадцяти років, що проживає у Львові. Це звичайний учень, який має особливе ставлення до навколишнього світу. Славко добрий, чуйний, романтичний. Хлопець має незвичайні захоплення. Це, зокрема, фехтування та спелеологія (вивчення печер). Ці нестандартні хобі говорять про те, що Славко любить досліджувати таємниці природи та є досить мужнім. Варто додати, що хлопець має чудові стосунки з батьками.
Юлько⇒це інший герой твору, який відрізняється пихатістю та гоноровитістю. Вдома, з батьками, це ніжна та сумлінна дитина. Поряд з друзями Юлько виставляє себе напоказ, демонструє гордощі. Через таку поведінку учень дещо самотній. Що стосується хобі Юлька, то він займається малюванням, адже має дійсно багату фантазію.
Подробнее - на -
«Я никогда не мог после первых двух строк увидеть, что будет дальше. Прежде всего я слышу какое-то звучание. Интонацию раньше смысла. Кто-то говорит во мне – страстно, убежденно. Как во сне. А слова приходят потом. И нужно следить только за тем, чтобы они точно легли в эту интонацию, ничем не противоречили. Вот тогда – правда. Всякое стихотворение вначале – звенящая, расходящаяся концентрическими кругами точка. Нет, это даже не точка, а скорее астрономическая туманность. И из неё рождаются миры» .
Когда на темный город сходит
В глухую ночь глубокий сон,
Когда метель, кружась, заводит
На колокольнях перезвон, —
Как жутко сердце замирает!
Как заунывно в этот час,
Сквозь вопли бури, долетает
Колоколов невнятный глас!
Мир опустел.. . Земля остыла.. .
А вьюга трупы замела,
И ветром звезды загасила,
И бьет во тьме в колокола.
И на пустынном, на великом
Погосте жизни мировой
Кружится Смерть в веселье диком
И развевает саван свой!
1895 г.
Неуловимо-прозрачный колорит, холодноватая чистота красок составляют узнаваемую особенность пейзажей Бунина, но этим не исчерпывается его палитра. Часто образы природы получают дополнительную объемность, наполняясь мифологическими и художественными ассоциациями.
Так рождались новые миры в поэзии Ивана Бунина. Расходящаяся кругами точка. Мелодия, звенящая на все голоса. И хотя вьюга заметала трупы, и мировая скорбь не находила себе утешения, возмездие было предрешено, астрономическая туманность росла и обретала очередную душу.