Многие ли люди верят в чудеса? Бытует мнение, что чудеса бывают только в детских сказках. Взрослея, люди часто теряют верить в чудо, удивляться ему. И совсем немногие верят в свою делать чудеса своими руками. К счастью, с героями повести-сказки А. Грина "Алые паруса" все произошло совсем не так.
С детства главная героиня повествования, Ассоль, отличалась от других детей. Ей сложно было найти друзей, ей так хотелось верить в чудо, в сказку. Не встречая понимания окружающих, Ассоль часто погружалась в иллюзорный, романтический мир, где живут настоящее рыцари и мечты сбываются. Она всей душой поверила старому Эглю, который сказал однажды, что ее ждет необычное и счастливое будущее.
Говорят, если очень сильно чего-то хочешь, это обязательно сбудется. Ассоль ни капли не сомневалась, что ее мечта о прекрасном незнакомце, который приплывет за ней под алыми прусами, осуществится. Неудивительно, что такая сильная мечта нашла своего талантливого исполнителя. Грэй - именно из тех людей, которые верят в себя, верят в мечту и знают, что счастье человека - в его собственных руках. Юный путешественник узнал о мечте Ассоль и сразу понял, что они с девушкой - родственные души. Поэтому, особо не раздумывая, он стал реализовывать мечту юной красавицы, чтобы сделать ее счастливой.
Был ли чудом поступок Грэя? Для Ассоль, несомненно, был. Конечно, юное девичье сердце не может не потрясти такое зрелище, как прекрасный корабль под алыми парусами. А Грэй оказался не только романтиком, но и человеком действия на настоящие мужественные поступки.
Кто-то может сказать, что "Алые паруса" - не более чем красивая сказка, а кто-то увидит в ней руководство к действию. На самом деле, создавать чудеса своими руками совсем не сложно, нужно только захотеть сделать мир немного красивее и найти человека увидеть это чудо. Удивительно, что некоторые люди настолько погрязли в повседневности, что даже в самом расчудесном чуде не увидят ничего не обычного. А для кого-то каждый новый день приносит небольшие чудеса: и нежный розовый рассвет, и чашка душистого травяного чая, и котенок, уютно прикорнувший возле батареи ...
Я думаю, повесть-сказка "Алые паруса" учит читателя радоваться прекрасным вещам, которые окружают нас в повседневности, и верить в свою мечту. И, конечно, важно помнить о том, что каждый из нас сделать чудо своими руками на радость другим.
З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі "Пісню про рушник", "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Стежина", "Цвітуть осінні, тихі небеса". І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білаш та інші.
Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"). Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що "ночей не доспала", що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину "рушник вишиваний", де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, "в щебетанні дібров". Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.
У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.