Повість Гр. Тютюнника «Климко» — це згадка письменника про воєнне дитинство, про власні пригоди під час подорожі з Донбасу на Полтавщину. Одинадцятилітньому Григору довелося пішки долати тяжкий шлях по рідній землі, яка була окупована фашистами. Враження від дитячих пригод письменник відтворив у повісті «Климко».
Хлопчача мандрівка розпочалася тоді, коли в степу було ще тепло. Перші дні мандрівки йти було легко. Щоб підкреслити це, письменник вдається до опису природи. Пухка пилюга гріла босі ноги хлопчика, у степу було повно сонця, а вітерець лоскотав ковил-траву, колошкав полини, а ті віддавали степу свій терпкий запах. Поміж прив'ялої трави й теплим камінням грілися ящірки. Та дуже скоро сонце вже перестало нагрівати землю. Підошви Климка потерпли і зробилися як дерев’яні. Хлопчик часто сідав на землю, хукав на ноги й одтирав їх. Воду Климко знайшов на дні вибалка. Там поміж камінням біг струмок, мив камені чистою водою, полоскав зелену травичку, що росла на дні, і ніс пожовкле опале листя. Вгорі над струмком «дрімала жовто-зелена тиша осені й наче уві сні ронила листя. Було так м’яко і затишно в цьому вибалку над співучою поміж камінням водою», що Климко на якусь хвилинку забув про війну, яка гриміла навколо. Та вона нагадала про себе, коли хлопчик уперше зустрів окупанта.
Климко прокинувся від холодної роси і «побачив над собою скам’яніло- бузкове небо... без жайвороння, без легких із позолотою хмарок по обрію, без усміхненої радості пробудження. Хлопчик ночував у копиці сіна. Йому снилася велика жовта зграя воронів і горобців, яка раптом перетворилася на вихор з листя. Та листяна зграя стовпом піднялася у піднебесся і раптом зникла з очей». Цей тривожний сон, похмурі картини природи немов готують читача до подій, що далі розгортаються у повісті. Климко побачив солдата, який ішов від німецького обозу до копиці по сіно. Ним виявився старий чех. Солдат ворожої арм ів хлопчика і дав дитині пакунок з галетами.
Останній шостий розділ повісті розпочинається описом яскравої картини надвечір’я. Холодний дощ закінчився, і «дощова роса м’яко блищала на пожухлих придорожніх травах, і сонце, що вже ледь торкалося найдальшого пагорка, малиново яскріло у кожній рослині». Климкові пригоди закінчувалися, і природа ніби раділа цьому. Та виявилося, що яскрава пейзажна замальовка є контрастом до наступних подій. Хлопчик почув постріли, побачив чоловіка у галіфе. Солдат тікав із полону, а за ним гналися фашисти, які стріляли на ходу по зігнутій навпіл постаті. Климко крикнув утікачеві, де можна сховатися від переслідувачів, і раптом відчув, як щось ніби вдарило його в груди. Хлопчик уже не бачив ні білої цівки солі, що текла на дорогу з пробитого кулею мішка, ні Зульфата, який, спотикаючись і падаючи, біг до друга. Життя хлопчини обірвала ворожа куля. Та назавжди в нашій пам’яті залишиться його добре серце, яке ладне було до усім, навіть ціною свого життя.
Объяснение:
Мустангер по имени Морис знакомится с семьей Пойндекстеров и влюбляется в их дочь.Он им Луизу(дочь Вудли Пойндекстера.)В Луизу также был влюблен Кассий Колхаун.который сгорал от ревности увидев Луизу с Морисом.Кассий Колхаун и Морис устроили дуэль,оба были ранены.
Через некоторое время теряется сын Вудли Пойндекстера - Генри.Все отправляются на его поиски.В смерти Генри обвиняют Мориса,но оказывается Генри и морис в знак дружбы меняются одеждой.Кассий Колхаун думал что Генри это Морис и убивает его.Все узнают что на самом деле убийца - Колхаун.
Мы ценим басни
мы ценим басни басни это слова жизни .
жизнь учит нас идти по шагам. басни это вспогательная часть нашей жизни . я очень люблю литературу . Пушкин ,Есенин , Лермонтов , это великие люди они сочиняли басни учили людей все они были нищеми но выжели в этом мире так давайте ценить басни.