“Творите добрые дела”. Эта фраза навсегда останется в моей памяти. Так нас учили в детстве учителя, родители, бабушки и дедушки.
кому-то в беде, перевести бабушку через дорогу животное. С самого раннего возраста дети знают, что нужно нуждающимся, “делать добрые дела”. Взрослые же называют это благородностью.
Если этого не хватит то вот ещё)))
На мой взгляд, это слово как можно точно и полно выражает смысл всего вышесказанного. Ведь благородные поступки – это не просто Благородность – это подвиг души от чистого сердца.
У п’єсі «Мина Мазайло» видатний український письменник і драматург Микола Куліш під критичним кутом розглядає процес українізації, яким характеризуються двадцяті роки минулого століття. Саме тому трагікомедія не втрачає свою актуальність і в наші часи. Адже наше буття і тогочасна дійсність дуже схожі між собою: в Україні ще й досі з моменту здобуття незалежності йде процес відродження української мови і культури, української нації й національної самосвідомості. Українізація, як сто років назад, так і зараз, має і своїх супротивників, і своїх прихильників. Одні стають на перешкоді цього процесу, інші допомагають відродити надбання українців.
Представники обох таборів зображені й у п’єсі «Мина Мазайло», причому в одній родині — сім’ї Мазайлів. Сам головний герой Мина, його дочка Рина та його дружина є противниками українізації, а ось усі інші їхні родичі бажають найскоріше змінити «плебейське» прізвище, яке вони вважають «недоброзвучним», на більш приємне, наприклад Тюльпанови, Розови, Сіренєви або Алмазови, чи, на крайній випадок, на Мазєніни.
Для того, щоб змінити прізвища, вони мають декілька «дуже вагомих» підстав. Перш за все, голові родини Мазайлів ніколи не щастило у житті, і дуже часто це було саме через прізвище: його брали на глум у школі, не хотіли приймати на службу, відмовлялися від його кохання, Мина навіть жінку свою обдурив для того, щоб одружитися, він сказав, що має прізвище Мазалов. По-друге, це прагнення Мини пробитися до можновладців. Він переконаний, що для того, щоб цього досягти, треба змінити українське прізвище, тобто зрадити предкам і своєму власному «я». А по-третє, у часи становлення радянської влади було дуже багато тих, хто з різних причин змінював своє прізвище, до того ж це було модно. Герой п’єси теж хотів похвалитися новим прізвищем перед знайомими та сусідами.
Мина Мазайло був упевнений, що після того, як він змінить прізвище, у нього почнеться нове життя. Він гадав, що зміниться і ставлення до нього оточуючих: його будуть приймати у свої домівках, будуть вважати за честь мати такого знайомого, його будуть шанувати і перед ним одразу ж відчиняться будь-які двері.
Нарешті його мрія здійснюється і він стає Миною Мазєніним. Але герою так і не вдається досягнути усього, до чого він так прагнув. Бо через зловмисний систематичний опір українізації Мину звільняють з роботи, та й нових друзів у нього не з’являється, а люди відносяться до нього так само, як і раніше.
Отже, головне в людині у будь-які часи — це її душа та вчинки, а не прізвище, багатство чи зовнішність. І хоча кожен час відрізняється лише йому властивими ознаками, які дещо відтінюють старі обряди, звичаї і традиції, але не змінюють їх і зовсім не відкидають. Народ ніколи не повинен забувати про минуле, адже це життя предків, це власна історія, врешті-решт, це майбутнє.
Аналізуючи п’єсу М. Куліша «Мина Мазайло», можна сказати лише одне: ми живемо в Україні, ми українці, на цій землі жили наші предки і будуть жити наші нащадки, тому ми повинні любити і шанувати свою країну, свій народ, свою культуру і свою мову, бо все це рідне, все наше.
Объяснение:
