Живучи в наш складний час ігаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому. А замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На Землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Але через
хвилину мені здається, що таке життя може настати тільки у тому випадку, якщо все людство замовить собі пропуск в астрал і через нього потрапить в Небесне царство.
Але всі мої ілюзії розпадаються у ту саму мить, коли, вийшовши на вулицю, я бачу худі й заморені обличчя літніх людей, що мусять увесь день стояти на морозі лише для того, щоб випрохати жменьку монет на хліб, або коли я бачу птахів у калюжі нафти, або коли стільки іде грошей на озброєння, або коли дивлюсь кримінальну хроніку.
Ось тоді мені здається, що у людства немає майбутнього або на нього чекає таке майбутнє, що краще б його не було.
Але усе-таки мені здається, що ми не настільки нерозважні, щоб допустити це. Майбутнє у людства повинно бути, і наше завдання зробити його прекрасним.
Трудно читать и представлять то, что описано. Хоть и понимаешь, что это самая маленькая толика того, что было и есть на самом деле. Грустно всё это, друзья... Не должно быть так... как в той, заученной из детства, песни из мультфильма "Мамонтёнок". Важно остаться собой во всех этих "прикрасах" жестокости, недоверия, глумления и злобы со стороны. Очень обидно - всегда обидно - когда бьют, издеваются, насмехаются. А уж если это делают взрослые по отношению к сиротам, которые стремятся к чему-то в своей, ставшей одинокой, жизни - вверх невежества и бесчинства. Язык очень легкий. Читается довольно быстро. Не скажу, что очень понравилось. Просто читать обо всём этом грустно.
Объяснение:
Айгиз Баймухаметов
