Айвенго – благородний молодий лицар, син Седрика Сакса, саксонського дворянина. Учасник ІІІ хрестового походу, друг і сподвижник короля Річарда Левове Серце, у свиті якого прибув в Палестину.
До цього був вигнаний батьком з будинку і позбавлений спадку – за те, що посмів закохатися у вихованку Седрика леді Ровену, яку той готував в дружини Ательстану, останньому представникові саксонської королівської династії : з цим браком Седрик пов’язував надії на відродження королівства саксів, що перестало існувати після завоювання Англії
норманнами, що звели на трон свого короля. На початок дії роману А., подібно до короля Річарда І, потайки повертається в Англію – без грошей, коня, зброї і обладунків.
Невпізнанний, він приходить в отчий будинок в одязі пілігрима. В цей час Седрик приймає гостей, що несподівано завітали, – настоятеля абатства і впливового лицаря-храмовника Бріана де Буагильбера, супротивника А. : той переміг його на турнірі ще у Святій Землі. З розмови з леді Ровеной А. здогадується, що як і раніше їй небайдужий.
Покидаючи рідний дах, він допомагає купцеві і лихвареві Ісааку з Йорка врятуватися від смертельної небезпеки. У вдячністьІсаак купує для нього коня, зброю і обладунки. А.
Інкогніто з’являється на турнірі, влаштованому лицарями-храмовниками. Він бере в особистих поєдинках верх над чотирма доблесними лицарями, включаючи де Буагильбера, а за до Річарда Левове Серце, інкогніто, що теж виступає, виходить переможцем і в загальному турнірі, проте отримує серйозну рану. Його виходжує дочку Ісаака прекрасна Ревекка.
Він же, у свою чергу, ще не цілком оправившись після поранення, виїжджає битися за неї в поєдинку “божого суду”, щоб довести її невинність, коли судилище храмовників засуджує Ревекку до спалювання на вогнищі як чаклунку. Його супротивником знову виступає де Буагильбер. Охоплений роковою пристрастю до Ревекке, храмовник волею обставин вимушений відстоювати в сутичці рішення суду, що прирікає її на тяжку смерть.
Боротьба між почуттям, боргом і честолюбством виявляється для лицаря непосильним переживанням, і він раптово помирає на самому початку поєдинку. На прохання Річарда Левове Серце Седрик прощає сина і відновлює в правах спадкоємства. Оскільки ж Ательстан рішуче відмовляється від одруження на леді Ровене, то чоловіком її стає А. А.
Как вы оцениваете поведение Вакулы?
Вакула очень мудрый и целеустремленный.
Что движет Вакулой? Почему он решается на полет в Петербург?
Он решается на полёт в петербург, чтобы получить царские черевички. Черевички ему нужны для Оксаны, которая сказала, что если он принесёт ей царские черевички, она сразу станет его женой.
Какие черты характера героя проявляются в данном эпизоде? Какие детали об этом свидетельствуют?
Он был готов на все ради его возлюбленной Оксаны. В середине рассказа Оксана захотела себе башмачки, а после сказала '' Жаль что мне не кому дарить такие (пример из текста должен быть). После слов Оксаны Вакула сказал я достану тебе их. Тем самым кузнец достал ей черевички, после того как Вакула достал ей башмачки они поженились. Этим самым Вакула доказал что ради любви каждый готов на все
На бітву крывавую сына праводзіўшы з хаты,
На шчасце і ўдачу пасеяла маці зярняты.
Калі дачакаецца маці з тых зерняў усходу,
Сын прыйдзе з паходу,
Са славаю прыйдзе з паходу.
Дарэмна ўздыхала,
Чакала
І шчасця, і долі, -
Упалі зярняты
На камень шчарбаты
У полі.
Дарэмна здалёку
Паўнюткія вёдры цягала,
Той камень у спёку
Вадой і слязьмі палівала.
Да кроплі іх выпіў задымлены
Камень пякельны:
Два леты кіпелі на ім яны,
Як на патэльні.
Ля каменя ўпала
Цярплівая маці ў знямозе,
У роспачы скардзіцца стала
Знаёмай дарозе:
«Пачуй мае словы,
Улашчы свой камень суровы,
За гэта вярбою
Гатова я стаць над табою.
Твайго пешахода
Я ў засень ад спёкі б хавала,
У час непагоды
Ад бур і дажджоў засланяла;
Старымі рукамі
Твой дол падмятала б штодня я.
Улашчы свой камень,
Дарога мая палявая».
Сказала дарога ёй:
«Скардзішся, маці,
Дарма ты,
Не ўзыдуць зярняты,
Бо ўпалі на камень шчарбаты.
Не першая ты
Каля камня заходзішся з жалю,
Не раз на ім сеялі, але ні разу не жалі.
На нашыя нівы
Яго закацілі чужынцы;
Чужы і маўклівы,
Даўно ён ляжыць пры гасцінцы.
З-за Буга яго
Закацілі і кінулі ў полі,
Каб сына свайго
Не даждалася маці ніколі.
Не ўзыдуць зярняты
Ні ўвосень на ім, ні вясною,
Пакуль ён не стане зямлёю,
Закляты табою».
З дарогі ўставала
І каменю маці казала:
«Вады табе мала
І матчыных слёз табе мала,
Цяпер я крывёю
Сваёю
Цябе праклінаю:
Ты станеш зямлёю,
А каменем стану сама я».
І тройчы такою
Кляцьбою
Той камень пракляла.
Стаў камень зямлёю,
Сама ж яна каменем стала.
На камні былым пры дарозе
Ўзыходзяць зярняты.
Вяртаецца сын па дарозе
З паходу дахаты.
1943