Перше вбивство відбулося із заздрощів. Каїн позаздрив, що Авеля Бог оцінив вище за нього гаємо той же гріх: егоїстичне бажання будь-яким шляхом наблизитися до Творця, навіть шляхом вбивства. Біблійна легенда породила велику кількість легенд, трагедій, романів, а також живописні і скульптурні художні твори. Вони були зайняті розробкою мотивів поведінки Каїна, пов’язували легенду про Каїна зі скорботою людини, вперше задумуючись над проблемами смерті і безсмертя, добра і зла, свободи волі, всеблагості і всемогутності Бога. Злочин Каїна вони поєднували з болем людини, який вперше зневажив покірних і слухняних, обурився проти слабкої природи людини, „раба Божого”. В залежності від того, що стимулювало розробку цієї біблійної легенди, її інтерпретації видвигали різні основні мотиви в поведінці і характері Каїна і давали різні значення образа Каїна і його жертви. Легенда про Каїна виникла на ґрунті двох соціально-промислових формацій – землеробської і скотарської. Біблія відносить цю легенду до перших днів існування світу. Але виникла вона, треба думати, в період, коли євреї ще не посіли на землі і займалися скотарством. Скотарське плем’я легендою про Каїна і Авеля мотивувало віру в те, що Бог надає перевагу скотарю ніж землеробу і що землероб – початок всіх бід і зла, джерело гріха і Божого гніву. В Біблії немає ніяких доказів на винність Каїна перед Богом. Вина його полягає в тому, що він надав перевагу землеробству ніж скотарству. Як вже згадували, легенда ця виникла на ґрунті боротьби двох економічних укладів в період їх протиставлення існуванню та обставина, що Каїн і Авель зображені братами, представляє собою політичний прийом, підсилюючий антитезу. Кара означала засудження Каїна на вічне блукання. Каїн – землероб бажав некочуючого життя, він противився частому переходу скотаря з місця на місце. Легенді про Каїна і Авеля було приділено багато уваги в світовій літературі. Спочатку в середньовічних містеріях, але це були тільки сцени біблійного тексту. Але з деяким часом цей текст був розвинений і туди увійшли інтермедії. Пізніше з’явилися драми і поеми про Каїна і Авеля. Ці твори були присвячені факту братовбивства і прославлення Авеля. Навіть назви деяких із них були пов’язані з іменами Авеля і Каїна. „Історія Каїна і Авеля знайшла своє відображення й у світовій літературі, й у вітчизняній класиці. Це поема Джорджа Байрона „Каїн”, поема Івана Франка „Смерть Каїна”; про обох братів писав Шарль Бодлер („Каїн”). В багатьох творах українських класиків світової літератури, в сучасних нам письменників згадуються обидва брати, але переважно – це Каїн, перший вбивця на землі”[1, 30]. Ще до цього ряду можна додати С.Гесснера „Смерть Авеля” і В.Шекспіра „Гамлет”, в якому автор звертається до традиційного образу Каїна, І.Котляревського „Енеїда”, де знаходимо порівняння Енея з Каїном; також знаходимо цей образ в творах П.Воронька, І.Драча, Лесі Українки, М.Старицького, О.Забужко, В.Простопчука, П.Куліша та ін. Зображували також Каїна і Авеля художники зі світовою славою: Дітріх, Корреджіо, Тиціан, Тінторетто, Рубенс, Рембрандт та ін. В світовій літературі „Авель (ім’я багатозначне; головніші з них такі: пастух, син, подух, пара, туман, туманний, сумовитий, сумний) хвилевий або тимчасовий. Сучасна наука відкриває погляд, що ім’я Авель походить від слова „марнота”, „нікчемність” або „порожність”)... Він був богобійний, праведний та на противагу Каїнові являє собою зразок богомольця-поклонника, який був до вподоби Господові „[2, 12]. Каїн тлумачиться як (набутий, надбаний). За свій гріх убивства Каїн був приречений на вічні муки. Тому легендарно-міфологічний матеріал дозволяє зосередити увагу на дослідженні людського світу у всіх його різноманітних виявах і станах, маючи узагальнений сенс і значення, будучи своєрідним концентратом загально-культурної пам’яті, він забезпечує відбиття основних ідей і проблем епохи, до якої він належить, і головне, органічно входить до системи художньо-філософського мислення подальших епох розвитку людства. І саме завжди особливий інтерес до біблійного сюжетно-образного матеріалу гається в переломні періоди життя суспільства. На порозі ХХ сторіччя виникають нові літературні версії традиційного матеріалу.
У каждого человека понятие «Родительский дом- начало начал» свое. Для меня понятие «Родительский дом» имеет огромное значение. Когда я слышу эту фразу, я представляю свое любимое и дорогое для меня место: мой дом. Родительский дом, это то место, где живу я и моя семья. Родительский дом - это большой карельский дом, который стоит на берегу речки в селе Заозерье, это то место, откуда началась моя жизнь. Здесь я делала первые шаги, произносила первые слова, становилась на цыпочки, чтоб выглянуть из окна. Отсюда я пошла в первый класс. В родительском доме долгое время уживались вместе несколько поколений: самые младшие, мы с братом Матвеем, папа с мамой, родители папы - мои бабушка и дедушка, и прабабушка – мама дедушки. Это она (прабабушка) после войны купила в колхозе дом, которому сейчас более 100 лет. Она одна вырастила сыновей и сделала дом «родительским». Вот уже более полувека здесь живет моя семья со своими традициями, заботами, радостями и огорчениями. Мы стараемся сохранить наш дом как памятник старины и гордимся им. Часто люди приезжают и фотографируют наш дом, и нам это приятно. В доме меня учат, как правильно себя вести, учат культуре общения. Поэтому всегда, когда я уезжаю куда-нибудь, неважно на сколько дней, месяцев, меня все равно тянет в свой дом. Если даже я иду в школу или просто гуляю, совсем недолго, я все равно хочу вернуться быстрее домой, потому что там меня всегда ждут мама, папа, брат, бабушка и дедушка. В своем доме я ценю взаимопонимание, поддержку, ласку, заботу, любовь. Родительский дом - это моя Родина, которую я люблю, и буду любить всегда.
Соответствует ли современная русская женщина Некрасовскому идеалу? А каков он, этот идеал? Сразу вспоминается банальное: «Коня на скаку остановит, в горящую избу войдет!» Это из поэмы «Мороз, Красный нос». Еще у Н.А. Некрасова есть поэма «Русские женщины», глава «Крестьянка» в поэме «Кому на Руси жить хорошо», целый ряд стихотворений. Их героини просто врезаются в память красотой, силой и стойкостью (если не физической, то духовной, как у декабристок), решительностью, самоотверженностью, жертвенной любовью. Многовековым непосильным трудом закалены их тела и души. «Красивая сила в движениях, походка и взгляд цариц» не служили защитой от тяжелой женской доли. Однако, некрасовские женщины и все невзгоды, и свои подвиги воспринимали, как должное: безропотно, кротко и смиренно: «Ни звука из ее груди, лишь бич свистал, играя». «И голод, и холод выносит, всегда терпелива, ровна». А, что же, наши современницы? От «волоса с проседью» они научились избавляться, и.. уже считаются обязанными это делать. Да и ребенок трехлетний вряд ли будет сидеть у них на груди, «как на стуле»: надо не отставать от канонов красоты своего времени! Конечно, и копну сена после каждого взмаха косы, сейчас никто не оставит. Но не в этом их сокровенная сила. За полтора века со времени Некрасова до наших дней, много чего пришлось пережить. Но, как ни было бы трудно в годы лихолетья, войн, революций, «некрасовские» женщины всегда умели терпеливо переносить напасти. «В беде не сробеет У них в крови: замерзая, – обогреть, голодая, - накормить. Достигнутое равноправие не убавило проблем - обязанностей прибавило: жизнь требует включения в работу за пределами семьи, достижения женщиной еще и карьерных высот, и материального благополучия. А семейных проблем-то не снимает! Но жизненная стойкость, умение придти на ловкость ко всякой работе, унаследованные от пра-пра…бабок как раз и ставят их в один ряд с героинями Некрасова. Разве что безропотности уже не осталось. Если у Некрасова она «ходила с гневом на сердце, а лишнего не молвила словечка никому», то слов уж, чтобы расквитаться с обидчиком, у современных женщин найдется много. Разумеется, во времена Некрасова были разные женщины, были разные идеалы. Но черты характера русской женщины, подмеченные им, кажется, не подвластны времени. Оглянитесь: «Их разве слепой не заметит, а зрячий о них говорит: «Пройдет — словно солнце осветит. Посмотрит — рублем подарит!»» Разве не некрасовская женщина рядом? О них, идущим наперекор обстоятельствам, верящих в добро и тихо делающих его, мы узнаем из "Новостей". Сказанные полвека назад слова другого поэта Наума Коржавина тоже не устарели: Столетье промчалось. И снова, Как в тот незапамятный год - Коня на скаку остановит, В горящую избу войдёт. Ей жить бы хотелось иначе, Носить драгоценный наряд... Но кони - всё скачут и скачут. А избы - горят и горят.
Біблійна легенда породила велику кількість легенд, трагедій, романів, а також живописні і скульптурні художні твори. Вони були зайняті розробкою мотивів поведінки Каїна, пов’язували легенду про Каїна зі скорботою людини, вперше задумуючись над проблемами смерті і безсмертя, добра і зла, свободи волі, всеблагості і всемогутності Бога. Злочин Каїна вони поєднували з болем людини, який вперше зневажив покірних і слухняних, обурився проти слабкої природи людини, „раба Божого”. В залежності від того, що стимулювало розробку цієї біблійної легенди, її інтерпретації видвигали різні основні мотиви в поведінці і характері Каїна і давали різні значення образа Каїна і його жертви.
Легенда про Каїна виникла на ґрунті двох соціально-промислових формацій – землеробської і скотарської. Біблія відносить цю легенду до перших днів існування світу. Але виникла вона, треба думати, в період, коли євреї ще не посіли на землі і займалися скотарством. Скотарське плем’я легендою про Каїна і Авеля мотивувало віру в те, що Бог надає перевагу скотарю ніж землеробу і що землероб – початок всіх бід і зла, джерело гріха і Божого гніву. В Біблії немає ніяких доказів на винність Каїна перед Богом. Вина його полягає в тому, що він надав перевагу землеробству ніж скотарству.
Як вже згадували, легенда ця виникла на ґрунті боротьби двох економічних укладів в період їх протиставлення існуванню та обставина, що Каїн і Авель зображені братами, представляє собою політичний прийом, підсилюючий антитезу. Кара означала засудження Каїна на вічне блукання. Каїн – землероб бажав некочуючого життя, він противився частому переходу скотаря з місця на місце.
Легенді про Каїна і Авеля було приділено багато уваги в світовій літературі. Спочатку в середньовічних містеріях, але це були тільки сцени біблійного тексту. Але з деяким часом цей текст був розвинений і туди увійшли інтермедії. Пізніше з’явилися драми і поеми про Каїна і Авеля. Ці твори були присвячені факту братовбивства і прославлення Авеля. Навіть назви деяких із них були пов’язані з іменами Авеля і Каїна.
„Історія Каїна і Авеля знайшла своє відображення й у світовій літературі, й у вітчизняній класиці. Це поема Джорджа Байрона „Каїн”, поема Івана Франка „Смерть Каїна”; про обох братів писав Шарль Бодлер („Каїн”). В багатьох творах українських класиків світової літератури, в сучасних нам письменників згадуються обидва брати, але переважно – це Каїн, перший вбивця на землі”[1, 30].
Ще до цього ряду можна додати С.Гесснера „Смерть Авеля” і В.Шекспіра „Гамлет”, в якому автор звертається до традиційного образу Каїна, І.Котляревського „Енеїда”, де знаходимо порівняння Енея з Каїном; також знаходимо цей образ в творах П.Воронька, І.Драча, Лесі Українки, М.Старицького, О.Забужко, В.Простопчука, П.Куліша та ін.
Зображували також Каїна і Авеля художники зі світовою славою: Дітріх, Корреджіо, Тиціан, Тінторетто, Рубенс, Рембрандт та ін.
В світовій літературі „Авель (ім’я багатозначне; головніші з них такі: пастух, син, подух, пара, туман, туманний, сумовитий, сумний) хвилевий або тимчасовий. Сучасна наука відкриває погляд, що ім’я Авель походить від слова „марнота”, „нікчемність” або „порожність”)... Він був богобійний, праведний та на противагу Каїнові являє собою зразок богомольця-поклонника, який був до вподоби Господові „[2, 12].
Каїн тлумачиться як (набутий, надбаний). За свій гріх убивства Каїн був приречений на вічні муки.
Тому легендарно-міфологічний матеріал дозволяє зосередити увагу на дослідженні людського світу у всіх його різноманітних виявах і станах, маючи узагальнений сенс і значення, будучи своєрідним концентратом загально-культурної пам’яті, він забезпечує відбиття основних ідей і проблем епохи, до якої він належить, і головне, органічно входить до системи художньо-філософського мислення подальших епох розвитку людства.
І саме завжди особливий інтерес до біблійного сюжетно-образного матеріалу гається в переломні періоди життя суспільства. На порозі ХХ сторіччя виникають нові літературні версії традиційного матеріалу.