Життя головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне» Жульєна Сореля було нелегким. Він народився у невеличкому французькому містечку, у родині робітників - недалеких людей, метою життя яких були лише гроші. Але це й не дивно, адже в часи, в які розгорталася дія роману, гроші і влада належали аристократам та тим людям, яким вдалося досягнути високого суспільного стану. Жульєн став серед таких, як і він, згодних на все робітників, «білою вороною», адже був не згоден з таким станом речей і вирішив кинути відкритий виклик несправедливому суспільству.
Батько і брати Жульєна Сореля постійно знущалися з його тонкої і романтичної натури, сміялися над його честолюбними мріями і прагненням отримати якомога більше корисних знань. Але попри все юнак бажав більш комфортного і красивого життя, блискучої військової кар’єри, героїчних вчинків та визнання вищого суспільства. Та після падіння Наполеона до армії могли вступати лише аристократи, а прості люди могли чогось досягнути тільки у духовній сфері, проявивши себе на поприщі богослов’я.
Саме завдяки тому, що Жульєн проявив себе у цій сфері, йому пощастило потрапити у будинок мера. Юнак добре розумів, що це був лише перший крок до здійснення його мрій. Не дивлячись на те, що це був чи не єдиний шанс здійснити те, що він намітив, Жульєн Сорель проявляє гідність і не дозволяє панові де Реналю та іншим аристократам насміхатися з себе і виявляє неабияке почуття гідності. Та, окрім гідності, добре видно непомірне честолюбство и гордість героя роману, які потім не тільки стануть йому в нагоді, а й принесуть йому немало нещасть.
Хоча Жульєн Сорель і був низького походження, але серед аристократів він поводився, як рівний. Саме через це і довелося йому зазнати у подальшому злетів і падінь, зазнати «червоного і чорного». Хоча він і був розумною не по роках та стану людиною, але не мав великої сили волі. Тому він не зміг утримати спрагу помсти до своїх кривдників, можливо, через це і став коханцем пані де Реналь, а любов простої служниці відштовхнув від себе. Тоді юнаком керували лише честолюбство і користолюбство, але засліплена пристрастю пані де Реналь не бачила цього.
Ще більшому лицемірству Жульєн Сорель навчився у Духовній семінарії, куди він потрапив на навчання і де зіштовхнувся з інтригами людей, які, за його розумінням, були посланцями божими. Поступово Жульєн стає більш розважливим, хитрим і жорстоким. Вже потрапивши до в’язниці за спробу вбити пані де Реналь, Сорель розуміє багато речей. Він докоряє себе за необдуманість вчинків, за користолюбство, за пиху і жорстокосердість. Мабуть, цим герой і заслуговує прощення за все, що накоїв. Адже, не зважаючи на все, що було у його житті, він не знищив в собі людину. Усе червоне і чорне, що було в житті Жульєна Сореля – це боротьба між точним розрахунком честолюбця і романтичною та чутливою душею.
нтнОсобым произведением, поднявшим проблему психологии личности во время войны на новую высоту, является знаменитый рассказ М. А. Шолохова “Судьба человека”. Перед читателем предстает не просто история жизни солдата, а судьба человека, воплотившего в себе типические черты национального русского характера. Скромный труженик, отец семейства жил и по-своему был счастлив. И вдруг война.. . Соколов ушел на фронт защищать родину. Как и тысячи других таких же, Андрей столкнулся с неотвратимыми и неизбежными ужасами войны. Она оторвала его от родного дома, от семьи, от труда. И вся жизнь А. Соколова как бы опрокинулась: на него обручилось чудовище военных злодеяний, жизнь вдруг ни за что начала бить и хлестать его изо всех сил. За что же этот человек так наказан? Страдания Соколова — это не эпизод, связанный с частной судьбой человека. Русскому человеку были навязаны ужасы I мировой войны, и ценой громадных жертв и личных утрат, трагических потрясений и лишений он отстоял свою родину. В этом и заключается смысл рассказа “Судьба человека”. Подвиг человека предстал в рассказе Шолохова в основном не на поле боя и не на трудовом фронте, а в условиях фашистского плена, за колючей проволокой концлагеря. В духовном единоборстве с фашизмом раскрывается характер Андрея Соколова, его мужество. Вдали от родины Андрей Соколов пережил все тяготы войны, бесчеловечные издевательства фашистского плена. И не раз смерть смотрела ему в глаза, но каждый раз находил в себе титаническое мужество и до конца оставался человеком. Не только в столкновении с врагом видит Шолохов проявление героического в натуре человека. Не менее серьезным испытанием становятся для героя его утраты, страшное горе солдата, лишенного близких и крова, его одиночество. Ведь Андрей Соколов из войны вышел победителем, вернул миру мир, а сам в войне потерял все, что имел в жизни “для себя”: семью, любовь, счастье. Безжалостная и бессердечная судьба не оставила солдату даже пристанища на земле. На месте, где стоял его домик, им же самим построенный, темнела воронка от немецкой авиабомбы. История не может предъявить Андрею Соколову счета. Он выполнил перед нею все человеческие обязательства. Но вот она перед ним за его личную жизнь — в долгу, и Соколов осознает это. Он говорит своему случайному собеседнику: “Иной раз не спишь ночью, глядишь в темноту пустыми глазами и думаешь: "А за что же ты, жизнь, меня так покалечила? " Нету мне ответа ни в темноте, ни при ясном солнышке.. . Нету и не дождусь! ” Андрей Соколов после всего того, что пережил, казалось бы, мог назвать жизнь чумою. Но он не ропщет на мир, не замыкается в своем горе, а идет к людям. Оставшись один на белом свете, этот человек всю сохранившуюся в сердце теплоту отдал сиротке Ванюше, заменив ему отца. Он усыновил сиротскую душу и именно потому сам стал понемногу возвращаться к жизни. Всей логикой своего рассказа М. А. Шолохов доказал, что его герой ни в коей мере не сломлен своей непростой жизнью, он верит в свои силы. Я считаю, что смысл названия произведения в том, что человек, несмотря на все тяготы и невзгоды, все-таки сумел найти в себе силы продолжать жить дальше и радоваться своей жизни! Андрею Соколову органически присуще “золотое правило” нравственности: не делай боли другому. Он добр и доверчив к людям, по-настоящему любит свой дом, жену и детей, он заботлив, предупредителен с товарищами, внимателен к человеку, попавшему в беду. Он справедлив и ни при каких обстоятельствах не теряет высокого человеческого достоинства, совести и чести. Нравственные связи с людьми у него так крепки, что даже тяжелейшие перипетии войны не смогли их оборвать. И еще на одну интересную черту обращает внимание писатель. Его герой, прежде всего, думает о собственных обязанностях перед близкими и товарищами, родиной, народом,
Можливо, що треба бути добрим, чесним, щедрим. Скрудж був багатим, але поводився як бідний, адже економив на всьому. Не можна забувати про рідних та друзів. Скрудж змінився тому, що побачив власну смерть. І його налякала не сама смерть, а те, що люди цьому раді, вони кинули тіло небіжчика и обікрали будинок. І ніхто не плакав та не сумував за Скруджем. Скрудж це зрозумів та змінився, став добрим та щедрим. Я вважаю, автор хотів сказати, що треба бути життєрадісними, добрими та дарувати усім добро.
Життя головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне» Жульєна Сореля було нелегким. Він народився у невеличкому французькому містечку, у родині робітників - недалеких людей, метою життя яких були лише гроші. Але це й не дивно, адже в часи, в які розгорталася дія роману, гроші і влада належали аристократам та тим людям, яким вдалося досягнути високого суспільного стану. Жульєн став серед таких, як і він, згодних на все робітників, «білою вороною», адже був не згоден з таким станом речей і вирішив кинути відкритий виклик несправедливому суспільству.
Батько і брати Жульєна Сореля постійно знущалися з його тонкої і романтичної натури, сміялися над його честолюбними мріями і прагненням отримати якомога більше корисних знань. Але попри все юнак бажав більш комфортного і красивого життя, блискучої військової кар’єри, героїчних вчинків та визнання вищого суспільства. Та після падіння Наполеона до армії могли вступати лише аристократи, а прості люди могли чогось досягнути тільки у духовній сфері, проявивши себе на поприщі богослов’я.
Саме завдяки тому, що Жульєн проявив себе у цій сфері, йому пощастило потрапити у будинок мера. Юнак добре розумів, що це був лише перший крок до здійснення його мрій. Не дивлячись на те, що це був чи не єдиний шанс здійснити те, що він намітив, Жульєн Сорель проявляє гідність і не дозволяє панові де Реналю та іншим аристократам насміхатися з себе і виявляє неабияке почуття гідності. Та, окрім гідності, добре видно непомірне честолюбство и гордість героя роману, які потім не тільки стануть йому в нагоді, а й принесуть йому немало нещасть.
Хоча Жульєн Сорель і був низького походження, але серед аристократів він поводився, як рівний. Саме через це і довелося йому зазнати у подальшому злетів і падінь, зазнати «червоного і чорного». Хоча він і був розумною не по роках та стану людиною, але не мав великої сили волі. Тому він не зміг утримати спрагу помсти до своїх кривдників, можливо, через це і став коханцем пані де Реналь, а любов простої служниці відштовхнув від себе. Тоді юнаком керували лише честолюбство і користолюбство, але засліплена пристрастю пані де Реналь не бачила цього.
Ще більшому лицемірству Жульєн Сорель навчився у Духовній семінарії, куди він потрапив на навчання і де зіштовхнувся з інтригами людей, які, за його розумінням, були посланцями божими. Поступово Жульєн стає більш розважливим, хитрим і жорстоким. Вже потрапивши до в’язниці за спробу вбити пані де Реналь, Сорель розуміє багато речей. Він докоряє себе за необдуманість вчинків, за користолюбство, за пиху і жорстокосердість. Мабуть, цим герой і заслуговує прощення за все, що накоїв. Адже, не зважаючи на все, що було у його житті, він не знищив в собі людину. Усе червоне і чорне, що було в житті Жульєна Сореля – це боротьба між точним розрахунком честолюбця і романтичною та чутливою душею.