маруся чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. за переказами, народилася близько 1625 р. в полтаві в родині козака гордія чурая. через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. якось у бою потрапив у полон і був страчений. вважається народним героєм, оспіваний у думі.
маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в полтаві — через славного батька, а також завдяки марусиному дару складати й співати чудові пісні.
вважають, їй належать такі відомі пісні, як «засвіт встали козаченьки», «летить галка через », «віють вітри, віють буйні», «ой не ходи, грицю», «ой боже ж мій, боже, милий покидає», «на городі верба рясна», «в кінці греблі шумлять верби» та ін.
вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. до неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею іван іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана якова іскри-остряниці). але чураївна любила іншого — григорія бобренка… а втім, усі колізії долі дівчини, які доносять м.дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі маруся чурай л. костенко.
таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: л. боровиковського («чарівниця»), с. руданського («розмай»), в. самійленка («чураївна»), м. старицького («ой не ходи, грицю, та й на вечорниці»), о. кобилянську («у неділю рано зілля копала»). і все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю марусі вдалося змалювати саме л. костенко.
поштовхом до написання роману стала одна з пісень марусі чурай — «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.
