ответ:Мазепа» (в оригинале с двумя p — «Mazeppa») — романтическая поэма Джорджа Байрона, написанная им в Италии в 1818 году, опубликована в 1819 г.
Главный герой поэмы — гетман Иван Мазепа, рассказывающий после поражения при Полтаве свою историю Карлу XII. Этот рассказ — основное содержание поэмы и имеет мало общего с биографией исторического Мазепы; центральный эпизод — юного героя, пажа польского короля Яна II Казимира, обнажённым привязывают к спине лошади, которую отпускают в поле, в наказание за связь с Терезой, юной женой пфальцграфа Фальбовского. При нападении стаи волков Мазепа едва выживает.
Затем лошадь приносит полумёртвого Мазепу на Украину, где его освобождают, и он благодаря своим становится гетманом. Эта легенда взята Байроном из «Истории Карла XII» Вольтера. Будущий гетман действительно служил при дворе короля и действительно был отослан от двора после скандала, но это не было связано с любовной историей, и к коню Мазепу (не пажа, а взрослого 24-летнего «покоевого шляхтича») никто не привязывал.
Слова из поэмы Байрона взяты эпиграфом к поэме Пушкина «Полтава» (где образ Мазепы трактуется иначе, как романтического «злодея»). О байроновском «Мазепе» Пушкин писал:
Байрон знал Мазепу только по Вольтеровой «Истории Карла XII». Он поражен был только картиной человека, привязанного к дикой лошади и несущегося по степям. Картина, конечно, поэтическая, и зато посмотрите, что он из неё сделал. Но не ищите тут ни Мазепы, ни Карла, ни сего мрачного, ненавистного, мучительного лица, которое проявляется во всех почти произведениях Байрона, но которого (на беду одному из моих критиков) как нарочно в «Мазепе» именно и нет. Байрон и не думал о нём: он выставил ряд картин одна другой разительнее — вот и всё: но какое пламенное создание! какая широкая, быстрая кисть! Если ж бы ему под перо попалась история обольщенной дочери и казненного отца, то, вероятно, никто бы не осмелился после него коснуться сего ужасного предмета.
Объяснение:
Онєгін і Печорін – видатні образи, що представляють свій час. Їх створили різні автори, але вони дуже схожі. Найпростіше пояснення цьому в тому, що Михайло Лермонтов багато в чому рівнявся на Олександра Пушкіна.
Однак Печорін Лермонтова – це не наслідування Пушкінському Онєгіну, а подібний за світоглядом образ.
Що ж зближує ці образи?
Онєгін і Печорін – люди благородного походження.
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї.
Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили
Онєгін це робив пасивно, своїм цинічним і байдужим ставлення до всього. Печорін же більш активна особистість. Можливо, причина в тому, що Онєгін – ледар, улюбленець долі. Він ніде не служив, а просто жив собі на втіху. Печорін – офіцер, який через провину поїхав служити на Кавказ.
Онєгін і Печорін – романтичні герої, розчаровані у своєму часі
Але, попри це, вони – породження свого часу. Хоч як би відмежовувався Онєгін від загальноприйнятих правил, він залежав від громадської думки. Саме тому він йде на дуель з одним, щоб «не впасти» в очах інших людей. Печорін теж стріляється на дуелі, думаючи, що так помститься ненависному суспільству. Однак таким дією лише стає його частиною.
Герої не вірять в справжню дружбу
Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.
Онєгін і Печорін – сміливі, рішучі молоді люди
Але все ж Онєгін більш обережний. Він звик до свого життя, хоч воно йому і багато в чому набридло. Печорін – фаталіст, який грає з життям. Чого тільки варта його участь в грі «Російська рулетка». Печорін з легкістю ризикує власним життям, і так же легко ставиться до життя інших людей.
Обидва герої тужать в очікуванні якоїсь Великої справи
Їх внутрішня сила, жага пригод могла стати в пригоді, якби родись вони в більш «героїчний» час. І якщо Онєгін ще міг би себе реалізувати в рядах декабристів, то Печорін застав час жорстоких реакцій влади на повстання декабристів. Тому Печорін – більш трагічний образ.
Євгеній Онєгін Олександра Пушкіна і Григорій Печорін Михайла Лермонтова мають багато спільного, і водночас вони самобутні літературні образи.
