Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у Самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні і у Росії.
Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока.[1] Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі. Інші збірки поета: «Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), «Слово триваюче» (1997), «Терновий колір любові» (1998).
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.
Ум, хитрость, изворотливость, умение найти “ключ” к каждому влиятельному человеку — главные ка чества Молчалива. Его взгляды на жизнь противоположны идеалам Чацкого. Этим Молчалин подобен фамусовскому обществу. За три года отсутствия Чацкого он добился невероятных успехов. Неизвестный, безродный мещанин получил чин асессора и стал возлюбленным Софии. Рассчетливо и холодно он набирает силу, не останавливаясь ни перед чем, даже перед обманом беззащитной девушки. Он готов вынести любые унижения в борьбе за власть. Никто не может встать у него на пути.
Чацкий не только отвергает устаревшие формы жизни, но и призывает всех это делать. Главный герой — человек неравнодушный, деятельный, мне даже кажется, что он типичный представитель декабристов. Он презирает низкопоклонничество, страсть к чинам, душевную пустоту. Речь его кипит умом, остроумием. Он честный, со здоровым чувством юмора человек, который видит недостатки других и открыто их высмеивает, никого не боясь. Все это благородство противоположно качествам Молчалина.
Этим произведением автор призывает бороться с такими людьми, как Молчалин и Фамусов. Мне кажется, что такие люди существуют и сегодня, потому что очень трудно “разгадать” их лживые натуры и они всегда находят “слабых” людей, которыми можно командовать. Из этого следует, что фамусов-ское и молчалинское общество растет и развивается.