У кожної нації є свій духовний поводир. У поляків це А. Міцкевич, у
росіян О. Пушкін, в англійців Дж. Байрон. Для України Тарас Григорович
Шевченко. Оскільки українці довго йшли до своєї державності, то творчість
таких геніїв була неналежно оцінена, інтерпретована на вигідний чужій владі
лад. І тільки на перший погляд може здатись, що всі твори Кобзаря вже
розібрані по рядочку, але насправді нам треба ще багато наново відкрити,
переосмислити і познайомити світ з нашим, українським Шевченком – не
селянським поетом, а генієм-інтелігентом, що заклав дужі підвалини
національної свідомості українців.
Головне завдання сучасних літературознавців полягає в тому, щоб
подивитися на творчість Тараса Григоровича з різних кутів, змінити
стереотипи сприйняття його творів в Україні і відкрити Шевченка для світу
знову. Такі спроби вже зробили О. Забужко (міфологічна інтерпретація),
В. Яременко (історіософський аналіз), О. Яковина (образ Богородиці),
О. Гордієнко (образи західноєвропейської драматургії іу поемах Шевченка),
Т. Бовсунівська (біблійний паралелізм), Л. Плющ, О. Сирцова (Т. Г. Шевченко
як релігійний мислитель), Г. Клочек (сучасна інтерпретація поезії Шевченка в
школі). Одне з найповніших досліджень біографії Кобзаря зробив П. Зайцев.
Також цим питанням займались І. Дзюба, С. Цвілюк, Г. Грабович, Ю. Івакін,
І. Айзеншток, Ю. Ковтун. Не кажучи вже про дослідження визнаних класиків
літературної критики: І. Франка, В. Щурата, М. Драгоманова, С. Єфремова.
Багато досліджень генія Шевченка не тільки як поета, а й художника,
фольклориста, знавця біблійних текстів, і навіть співака.
Обсяг Шевченкіани (книги, статті, розвідки різними мовами світу) дуже
великий і постійно поповнюється. Але чи не втратили ми самого Шевченка за
всіма формальностями, пафосом і пишними промовами? Різні політичні
обставини, нові літературні течії намагалися привласнити Кобзаря, прочитати
його на свій лад. На мою думку, найбільш об’єктивно і професійно до
вивчення творчості Шевченка підходив Іван Франко: «Його «Кобзар» для нас
Объяснение:
У романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.
Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.
Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в цьому жорсткому світі».
Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.
