Протистояння добра і зла, честі й безчестя у повісті Івана Франка “Захар Беркут”
Славна історія України завжди хвилювала письменників. їхні твори викликали гордість українців за своє минуле, вчили народній мудрості. Одним з таких творів є історична повість Івана Франка “Захар Беркут”, в якій змальована боротьба українського народу проти монголо – татарських загарбників.
Герої повісті ніби поділені на два табори: в однім – мирні жителі села Тухля, а в другому – ворожі загарбники, туркомани. Захищати рідну землю тухольській
громаді допомагала правда, любов, Бог, навіть природа. А чужинців-вояків несла на цю землю жорстока сила і бажання поневолити Україну.
Головний герой цієї повісті – найстаріший і найдосвідченіший чоловік Тухлі Захар Беркут. Навіть його прізвище – це назва гордого, сильного, волелюбного і мудрого птаха. Таким є і характер цього героя. Він гаряче любить свою землю, свій народ. І оскільки він старіший від усіх односельців, то відчуває власну відповідальність за їх долю і за долю сусідів.
Його мудрість до врятуватися тухольцям. А коли йому запропонували подарувати життя синові за рахунок життя
ворогів, то Захар відповів: “Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця!”
У повісті Франко змальовує ще одного українця, що був, на противагу Захарові Беркуту, не гідним своєї землі. Це – боярин Тугар Вовк. Підступний зрадник має одне бажання: володіти землями Тухольщини і поневолити її людей.
Объяснение:
Драматизм нарастает. «Едва ли кто писал стихами на русском языке с такою легкостью, какую замечаем во всех стихотворениях Пушкина. У него неприметно работы; все непринужденно; рифма звучит и выкликает другую», — писал Воейков о поэме.
Онегин пришел к Татьяне в сад. Сцена встречи Онегина с Татьяной является ключевой в этой главе, несущей психологическую нагрузку. И чтобы подчеркнуть это, Пушкин не вставляет в эту главу никаких значимых действий.
Начитавшаяся романов, Татьяна ждет, что после ее признания ее будут ожидать тайные встречи с любимым героем, любовные приключения и переживания. Но Евгений повел себя не как герой ее любимых романов, а как обычный человек. Пока он шел в сад, он вспомнил свое пребывание в Петербурге, свои любовные похождения, накопленный горький опыт.
Прежде чем осуждать нашего героя, поставьте себя на его место. Татьяну он едва успел заметить за мелькающей прислугой, самоваром, чашками чая. Вспомните, когда друзья возвращались домой, Онегин первой отметил матушку.
