1)А
2)Б
3)В
4)А
5)В
6)Б
7)Художник після своєї героїчної історії помер. Але цей останній листок був його шидевром,це не був грандіозний холст,але цей "шидевр" врятував життя дівчині,яка ще може піти на правильну стежку в своєму житті
8)
9)Там, на дні пекла, у Кривавому озері борсався Кандата. Хоч куди глянь, усюди тьма кромішня, і тільки коли-не-коли в тій темряві зблисне вістря Шпилястої гори. Чи може бути щось страхітливіше? Навколо тихо, як у могилі, лише іноді чути тихі зітхання грішників — виснажені пекельними муками, вони навіть не можуть плакати вголос. Тож і Кандата, задихаючись у Кривавому озері, звивався, корчився, як жаба перед смертю.
10)
11)
12)Новела Акутагави "Павутинка" до мені зрозуміти досить просте правило моралі: щоб жити добре, треба добре ставитися до оточуюючих. Це золоте правило спокон віків було і залишається актуальним для всіх людей, незалежно від їх віросповідання.
Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок в японській традиції – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата в павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс, адже павук – символ зв”язку між світами, між простором і часом, символ найвищої мудрості, він пряде нитку життя.
Новела до мені зрозуміти, як важливо іноді вміти поставити себе на місце іншої людини, проявити співчутя до її долі, подати руку до
1)А
2)Б
3)В
4)А
5)В
6)Б
7)Художник після своєї героїчної історії помер. Але цей останній листок був його шидевром,це не був грандіозний холст,але цей "шидевр" врятував життя дівчині,яка ще може піти на правильну стежку в своєму житті
8)
9)Там, на дні пекла, у Кривавому озері борсався Кандата. Хоч куди глянь, усюди тьма кромішня, і тільки коли-не-коли в тій темряві зблисне вістря Шпилястої гори. Чи може бути щось страхітливіше? Навколо тихо, як у могилі, лише іноді чути тихі зітхання грішників — виснажені пекельними муками, вони навіть не можуть плакати вголос. Тож і Кандата, задихаючись у Кривавому озері, звивався, корчився, як жаба перед смертю.
10)
11)
12)Новела Акутагави "Павутинка" до мені зрозуміти досить просте правило моралі: щоб жити добре, треба добре ставитися до оточуюючих. Це золоте правило спокон віків було і залишається актуальним для всіх людей, незалежно від їх віросповідання.
Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок в японській традиції – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата в павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс, адже павук – символ зв”язку між світами, між простором і часом, символ найвищої мудрості, він пряде нитку життя.
Новела до мені зрозуміти, як важливо іноді вміти поставити себе на місце іншої людини, проявити співчутя до її долі, подати руку до
Свои определенные политические взгляды у Пушкина, конечно, были. Пушкин живо реагировал на все проявления жизни и близко соприкасался к политике. Но до того как говорить о политических взглядах Пушкина, остановимся немного на его общих мировоззрительных взглядах, из которых первые непосредствеино вытекают. Прежде всего необходимо обратиться к теме — свобода. О свободе Пушкин очень часто говорит. Свобода — понятие слишком широкое и по разному толкуемое, но что-же под этим понятием подразумевал Пушкин? Идеал свободной и счастливой жизни для отдельного человека расширяется Пушкиным до идеала общей политической свободы. Но Пушкин отлично знал, что свобода есть меньше всего беззаконие. Быть свободным одному — такая проблема разрешается легко, если не практически, то теоретически во всяком случае. Быть свободным всем — гораздо сложнее. Последнее требует соблюдения каких-то условий; свободное принятие на себя какого-то закона, добровольное подчинение каким то сдерживающим началам. И достоинство свободы определяется у Пушкина не ее формальной внешней значимостью, а внутренним содержанием. Свобода прежде всего находится в самой личности, а не в том окружении, где данная личность находится. Например в «Цыганах» Алеко формально был свободен, он приобщился к свободной таборной жизни. «Мы дики, нет у нас законов — говорит старик цыган — мы не терзаем, не казним». В этих словах правда. Законов формальных действительно нет и их не нужно, не нужно потому, что имеется какой то закон внутренний, заложенный в самом человеке. Этот закон не допускает конфликтов, из-за которых следовало бы терзать и казнить. Такое сдерживающее начало отсутствует у Алеко, он — «не рожден для дикой доли и для себя лишь хочет воли». Но можно ли обвинять человека в том, что он не рожден для свободы? Повидимому нет. Такого обвинения у Пушкина мы ме находим. Противоречие между правом на независимый ход личной жизни и законами пред'являемыми данной личности обществом — носит для Пушкина трагический характер. Здесь есть погибающие, но нет виноватых. Эта трагедия особенно ярка в «Медном всаднике», где, священное для Пушкина, право на личную жизнь уничтожается столь же священной необходимостью общего дела. Там с одной стороны поэзия Пушкина проникнута большой любовью к человеческой личности, мы не находим в ней осуждений. Пушкин как бы понимает человека со всеми его ошибками и находит возможным прощать человеческое несовершенство. С другой же стороны, в Пушкинской поэзии чрезвычайно силен момент возмездия. Алеко, Евгений из «Медного всадника», скупой рыцарь, Дон-Жуан, Онегин и др. — все несут возмездие. При чем получается будто, не Пушкин их наказывает, а какой-то высший рок, какой-то неумолимый закон. Пушкин любит своих героев, признает за ними право и правду действовать так — а не иначе, старается все время их от наказания, но принужден отступать перед самой необходимостью.