Книжкове море - безкрає. Тому треба намагатися читати книги різної тематики,жанрів,читати якомога більше. Так ви зможете дати відповіді на свої численні »чому?», зрозуміти свої нахили та здібності,швидко адаптуватися у нинішньому складному соціальному середовищі.
Книга, з якою ви знайомилися самостійно й презентацію якої готували – не проста. Саме її авторові, російському письменникові,В.Короленку, належить така крилата фраза: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». У чому ж воно,те щастя людське, яке воно і де його знайти? Над цим питанням ми замислювалися разом із письменником і деякі відповіді отримаємо в процесі презентації своїх досліджень.
IV . Актуалізація опорних знань
Експрес - опитування про читацькі уподобання учнів , про прочитані ними за останній час книги
V. Презентація пошуково-дослідницького творчого міні-проекту
1.Заочна екскурсія до Полтавського будинку-музею В.Короленка(з відео презентацією)
У Полтаві на тихій вуличці стоїть маленький будиночок, що потопає у буйній зелені старого саду. Усі полтавці добре знають цей будинок і називають «домом Короленка». Саме тут 1920 року оселився із сім’єю відомий російський письменник В.Короленко. Полтавська земля стала його останнім притулком. Він похований тут-таки, у садку. На могилі завжди живі квіти.
Народився В.Г.Короленко 15 липня 1853 року в Житомирі, у сім’ї повітового судді. Його батько Галактіон Панасович Короленко і мати Евеліна Йосипівна Скуревич відзначалися чесністю,добротою,шанобливим ставленням до людей. Їхні діти завжди відчували любов,турботу,»захист та оборону таких рідних і сильних людей». Саме батьки виховували в дітях милосердя,співчуття до знедолених і вбогих, негативне ставлення до жорстоких людей.
Хлопчик ріс допитливим і кмітливим. Його дитяча пам’ять увібрала численні казки,бувальщини,розповіді про минуле…У дитячій свідомості Короленка фіксувалися і суворі враження довколишньої дійсності.
Вступивши до Житомирської гімназії ,він уперше зустрівся з «жорстоким і безправним режимом»,який панував тоді у навчальних закладах. Ще більшу несправедливість побачив юнак,коли після смерті батька сім’ї довелося боротися з нестатками
У серці Володі росли прагнення справедливості,бажання до бідним і знедоленим. Про них він і розповів пізніше у своїх творах.
Короленко був не просто письменником. Він був людиною надзвичайно сміливою,мужньою.
3.Повідомлення «Короленко й Україна»
Майже 30 років Короленко прожив далеко від України,та завжди пам’ятав про цю землю. Письменника вабила «виразна,сильна,багата» українська мова, він любив,знав,цінував народну творчість. Любив Шевченкові поезії.
Переїзд до Полтави зблизив Короленка з видатними діячами української культури - Панасом Мирним,Михайлом Коцюбинським,Іваном Тобілевичем. Поміж творів,у яких звучить українська тематика - «Історія мого сучасника», «Діти підземелля», «Ліс шумить», «Без язика», «Сліпий музикант», «Епізоди з життя шукача».
над текстом художнього твору
Складіть сюжетний ланцюжок за повістю В.Короленка «Сліпий музикант»
Очікувана відповідь
На південному заході України в сім’ї багатих сільських поміщиків Попельських народжується сліпий хлопчик. Батько Петра - людина добродушна, але досить байдужа до всього,окрім господарства. Дядько ж,Максим Яценко, відрізняється характером борця. У битві з австрійцями Максим втратив ногу, отримав безліч поранень і був змушений повернутися додому. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю.
Настає весна. Дитина стривожена шумом природи,що пробуджується. Дорослі не помічають хвилювання хлопчика,який не справляється із великою кількістю вражень. Петрусь втрачає свідомість. Після цього випадку мати і дядько Максим намагаються допомагати хлопчикові осмислювати звуки і відчуття.
Петрусь любить слухати гру конюха Йохима на дудці. Свій чудовий інструмент той зробив сам. Нещасна любов налаштовує Йохима на сумні мелодії. Він грає кожен вечір. І одного разу до нього на стайню приходить сліпий панич. Петрусь вчиться грі на дудці. Мати,охоплена ревнощами, виписує з міста фортепіано. Але коли вона починає грати, то ця музика здається хлопчику грубою і галасливою. Такої ж думки і Йохим. Тоді Анна Михайлівна розуміє,що в нехитрій грі конюха значно більше живого почуття. Вона потайки слухає дудку Йохима і вчиться у нього. Урешті-решт її мистецтво підкорює і Петруся, і конюха. Тим часом хлопчик починає грати і на фортепіано. А дядько Максим просить Йохима співати сліпому паничу народні пісні.
У Петруся не має друзів. Сільські хлопці цураються його. А у сусідньому маєтку живе однолітка Петруся Евеліна. Вони стають друзями. Діти зростають,а дружба їх все міцнішає.
Солнце мертвых», которое часто называют самой трагической книгой в истории мировой литературы, создавалось Шмелевым в период с марта по сентябрь 1923 года в Париже и на вилле Буниных в Грассе. В этом произведении писатель пытается осмыслить произошедшую с Россией страшную катастрофу. Сам Шмелев в 1920−22-х годах пережил сильнейшую травму – сначала он потерял единственного сына, расстрелянного большевиками, затем ему пришлось покинуть родную страну. Писатель назвал «Солнце мертвых» эпопеей. И это название абсолютно оправдано. В «Солнце мертвых» Шмелев осмысливает произошедшее не только в общероссийском, но и в общемировом масштабе. Перед читателями предстает трагедия сродни древнегреческой.
Лауреат Нобелевской премии по литературе Томас Манн писал о «Солнце мертвых»: «Кошмарный, окутанный в поэтический блеск, документ эпохи, ... читайте, если у вас хватит смелости ...». Философ и друг Шмелева Ильин считал, что книга «навсегда останется одним из самых значительных и глубокомысленных исторических памятников нашей эпохи». Критик Юлий Айхенвальд назвал произведение «апокалипсисом русской истории». Высоко оценивал «Солнце мертвых» Александр Солженицын: «Это такая правда, что и художеством не назовёшь. В русской литературе первое по времени настоящее свидетельство о большевизме. Кто ещё так передал отчаяние и всеобщую гибель первых советских лет, военного коммунизма?».
Книга состоит из небольших зарисовок, рассказывающих о гибели всего живого в занятом большевиками Крыму. С неба за этим наблюдает солнце, ставшее «солнцем мертвых». В произведении отсутствует сюжет. Шмелев отказывается от начала и отчетливого конца, центральных и второстепенных персонажей, завязки, кульминации и развязки. Главы связываются вместе при внутренних психологических переживаний героя-повествователя – свидетеля происходящих событий. Художественное время «Солнца мертвых» не имеет единой скорости. Появляются отдельные личные хронологии.
Авторская позиция в «Солнце мертвых» отличается открытой пристрастностью, что делает книгу близкой к «Окаянным дням» Бунина. Шмелев утверждает самоценность ни свыше человеческой жизни и выступает против использования личности в качестве средства в любых социальных экспериментах.
Чекисты в произведении сознательно обезличены. О них говорится: «люди с красными звездами», «те, кто убивать ходят» и так далее. Иногда Шмелев использует зооуподобление. Например, у Шурки Сокола «мелкие, как у змеи зубы», а еще от него, «как от стервятника, пахнет кровью». Важную роль в книге играет противопоставление сытости пришедших в Крым большевиков и голодной жизни обычного народа. Пока «все тощают, у всех глаза провалились и почернели лица», новые хозяева пируют – у них много вина из разграбленных крымских погребов, хватает еды. Пока простые люди ходят в лохмотьях, чекисты носят нормальные вещи – у товарища Дерябина есть бобровая шапка, пара шуб – лисья и хорьковая.
Народ в книге представлен судьбами героя-повествователя, старого доктора Михаила Васильевича, молодого писателя Бориса Шишкина, близорукой учительницы Прибытко и ее неутомимой матери-старушки Марии Семеновны, восьмилетней девочки Ляли и других. Они все разные, но кое-что их объединяет – необходимость бороться за жизнь в тяжелейших условиях голода и разгула красного террора. Кроме того, эти люди ощущают себя «бывшими»: «Все – в , и мы уже лишние».
Важнейшую роль играют образы-символы, пронизывающие книгу Шмелева. Главный – образ-символ солнца. Ильин отмечал: «Заглавие “Солнца мертвых” – по виду бытовое, крымское, историческое, таит в себе религиозную глубину: ибо указует на Господа живого в небесах, посылающего людям и жизнь, и смерть, - и на людей, утративших Его и омертвевших во всем мире». Вспоминая о дореволюционном , герой-повествователь рассказывает: «Люди ладили с солнцем, творили сады в пустыне». После прихода к власти большевиков все изменилось. Люди, ранее жившие в единстве с Богом, теперь отвернулись от него. Поэтому солнце выжигает землю, обрекая все живое на страдания от голода.
«Солнце мертвых» - произведение мрачное, тяжелое, страшное но и в нем нашлось место свету, надежде. Вера в духовные силы человека у Шмелева оказывается доминирующей. В начале книги и в финале появляется поющий дрозд, который олицетворяет идею торжества жизни.
