Через усе життя Джеймс Олдрідж проніс любов до простих людей, доприроди, зберіг захоплення риболовлею та мисливством. Його оповіданнями захоплюються і діти, і дорослі. Тема дитинства представлена письменником у єдності людини й природи та через красу чистих людських взаємин. В австралійському циклі оповідань Олдрідж з величезною майстерністю зумів передати дитячу психологію, розкрити духовний світ підлітка Едгара. У своїх невеличких творах Олдрідж прагнув показати силу і красу людини, її величезні можливості. Письменнику належать слова: «У мене є оповідання «Останній дюйм». Його суть у тому, щоб своєчасно зупинитись, не перейти межі. Насправді ж - це метафора. Сьогодні у світі накопичено стільки зброї, що на останньому дюймі перед всесвітньою катастрофою опинилося людство. Кожен повинен усвідомити свою відповідальність за долю світу, за долю цивілізації… Щоб останній дюйм не був пройденим. Щоб були люди на Землі…»
Новела «Останній дюйм» захоплює нас не стільки збігом дивовижних обставин, скільки своїм внутрішнім драматизмом. Герой - пілот - береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб будь-якою ціною врятувати сина, а головне - зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини. Деві - десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько - стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що ж з ним станеться, якщо батько так ніка-ли й не випливе з морської глибини. Після обіду Деві запитує батька про те, чи відомо комусь про їхнє місцезнаходження. І, як завжди, батько грубувато відповідає: «Ти не бійся, нічого з тобою не станеться!»
Історія поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Обличчя Деві було «сповнене жаху», а від крові на руках він «зеленіє», голос його тремтить від сліз і хвилювання. Уперше Бен придивляється до сина і думає: «Він, здається, хлопець розвинутий». Так, цей хлопчина «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невгамовний характер». Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він і раптово загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знай-И дуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть. Описуючи епізод подолання хлопчиком останнього дюйма, Олдрідж розкриває жах і збентеження, що охоплювали дитину. Обличчя Деві зосереджене, уважне. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здається, він і сам подоИ рослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька. Так, дійсно, у житті не раз настають або залишаються І останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Джеймс Олдрідж неодноразово звертає увагу читача на л описи моря, пустелі, поведінки героїв. Адже саме в цих фрагментах твору віддзеркалилася думка’ письменника про призначення людини, про її духовну красу. Тема відповідальності є однією з найважливіших в опо- «І віданні, бо людина - творець своєї долі. Письменник підкреслює, що вона - досконалий витвір природи і мусить , бути достойна того місця, котре займає у світі природи.
