Із дружної ліцейської родини вийшло чимало талановитих «служителів муз», що залишили помітний слід в історії та культурі Росії. До цієї плеяди належать і троє найкращих друзів Олександра Сергійовича. Перший з них, Антон Дельвіг, — автор віршів, що згодом були покладені на музику й стали народними піснями. Другий — літератор Вільгельм Кюхельбекер — активний учасник повстання декабристів48 (засуджений до восьмирічного ув’язнення й подальшого заслання в Сибір). Третій — Іван Пущин — видатний діяч декабристського руху, який теж сповна заплатив за свої політичні переконання. Усе життя Пушкін підтримував з ними тісні стосунки. Поет узагалі надзвичайно цінував дружбу і вмів бути відданим товаришем. Чимало його творів присвячено темі дружби й конкретним друзям.
Узнав о смерти Адониса и тяжело это переживая, Афродита босиком отправилась по горным склонам и ущельям на его поиски, ее нежные ноги оставляли на камнях кровавые следы. Наконец она нашла убитого Адониса и стала горько над ним стенать. Желая навсегда сохранить о нем память, богиня повелела из крови юноши вырасти прекрасному цветку анемону. А там, где падали капли крови из пораненных ног богини, появились алые розы. Они были роскошными, а их цвет столь же ярок, как и кровь богини. Тогда Зевс сжалился над горем Афродиты. Он наказал брату своему Аиду, богу подземного царства мертвых, каждые полгода отпускать Адониса на землю из царства теней. Проведя полгода в царстве Аида, Адонис на то же время возвращается на землю навстречу ярким лучам солнца и объятиям златой Афродиты. Вся природа ликует, радуясь их любви