Действие происходит в России и Польше на рубеже XVI и XVII веков. Показаны времена царствования Бориса Годунова, его сына Фёдора и приход к власти Лжедмитрия I. После смерти царя Фёдора Иоанновича на Московский трон по решению Земского собора восходит Борис Годунов, который ещё при Иване Грозном с интриг, союзов и устройстве брака своей сестры Ирины с царевичем Фёдором приобрёл большое влияние и власть при дворе. Но внезапно появляется новый претендент на престол — некто, выдающий себя за младшего сына Грозного царевича Димитрия, официально погибшего в Угличе в 1591 году. Самозванец объявляется в Польше и, получив поддержку князя Вишневецкого, сандомирского воеводы Мнишка и его дочери, прекрасной Марины, возвращается в Россию. Несмотря на то, что и церковь, и Василий Шуйский, расследовавший обстоятельства гибели Димитрия в Угличе, отрицают подлинность царевича, он, приближаясь к Москве, приобретает всё большую популярность у народа и становится реальной угрозой для царя Бориса.
Её скромность и застенчивость, простой наряд и бесхитростная причёска-коса отражают неумение кокетничать, жеманничать, как это делали героини литературных романов. Маша просто и искренне выражает свои чувства. Она не выйти замуж без любви и отказывает швабрину.
Центральным женским образом исторической повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» является юная Марья Ивановна, дочь капитана Миронова. Робкая, пугливая, скромная девушка демонстрирует сильный, твёрдый характер, удивительное благородство и отвагу, когда речь идёт о любимого, его честного имени. Характеристика Маши Мироновой позволяет лучше понять личность главного героя, Петра Гринёва, и его антипода, офицера Швабрина. С этого персонажа автор более полно раскрывает не только любовную линию, но и весь общий замысел произведения.
Відомий у всьому світі роман Вальтера Скотта є історичним пригодницьким твором, але вивчати історію на його основі не варто. Адже сюжет цього роману являє собою відтворення пам’яті видатних подій, а не точне відтворення самих подій. А спогади завжди в деякій мірі будуть викривленими і з цим нічого не зробиш.
Саме через це навіть відомі історичні особи зображені не такими, якими вони були в реальному житті. Наприклад, перекривлені автором стали король Річард і його брат, а також Робін Гуд то його прибічники. А про ті образи, які були створені авторською уявою, і казати нічого.
Та, незважаючи на це гати за розмаїттям подій у романі «Айвенго», які щедро подав нам автор твору, досить цікаво. Тут усього достатньо: і повернення у батьківській дім сина, якого ніхто не впізнає, окрім прислуги, як колись і легендарного Одіссея, і повернення законного короля, владу якого визнають лише розбійники на чолі з Робін Гудом, і кохання, і лицарські поєдинки, і багато іншого, не менш цікавого і неймовірного.
Ось на такі події багатий роман Вальтера Скотта. Все це, скоріш усього, навмисно перебільшене автором, та так і треба, щоб читачі не тільки зацікавилися твором, а й мали змогу прийняти бік того чи іншого героя роману. І навіть знаючи, що більшість подій, відтворених у романі «Айвенго», вигадані, ми все одно з великою зацікавленістю гаємо за інтригами, які розпочинає принц Джон зі своїми прибічниками і за подіями, які відбуваються у творі. Сам автор досить чітко дає нам зрозуміти, хто йому подобається, а хто в цьому романі йому не до вподоби.
Наприклад, Річард Левине Серце представлений у романі як справжній герой і законний король усіх англійців. На його боці навіть ті благородні розбійники, які ласували дичиною у заповідних лісах Британського королівства. А протистоїть Річарду його рідний брат, принц Джон, який боїться свого народу і не любить своїх співвітчизників. Принц Джон у романі постає як іноземець, який прагне отримати лише владу і здобич.
Не менш яскраве і протистояння хрестоносця Айвенго, лицаря, який багато зробив для визволення Святого Гроба і не менше для захисту свого сюзерена, та храмовника — людини, для якої не було нічого святого, крім багатства і його власних бажань.
Можна і далі продовжити перелік протистоянь зовсім різних між собою людей, та і цього достатньо. Бо вже з перших сторінок твору ми бачимо, що люди, які протистоять один одному, ніколи не зможуть домовитися, адже вони зовсім різні і несумісні, як вода і вогонь. І саме тому їхнє протистояння буде жорстокими і непримиримим, причому на початку темні сили будуть перемагати. Але так завжди буває і в художніх творах, і в житті. Частіш усього саме вони завдають підступного удару у вигідний для них час, причому не заважають їм жодні моральні правила. Але не менш часто зло повертається до того, хто його скоїв. І підтвердженням тому може бути фінал роману Вальтера Скотта «Айвенго».
Як і в більшості інших відомих пригодницьких романів, порок отримує кару ще за життя позитивних героїв. Завдяки цьому у котрий раз читачі отримують змогу впевнитися, що будь-яке зло буде покаране, а справедливість восторжествує у будь-якому випадку.