більшість подій, про які йдеться в «пригодах тома сойєра», узято з реального життя. у книжці письменник згадав про роки свого дитинства в містечку ганніі, яке у творі отримало назву санкт-петербург (американці люблять давати маленьким містечкам гучні назви столиць, тому країна має кілька парижів, єрусалимів тощо; можливо, ці назви свого часу нагадували емігрантам про покинуті рідні місця), у передмові до твору марк твен зазначив, що том сойєр увібрав у себе риси характерів трьох хлопчиків.
хто ж ці троє? це сам юний семюел клеменс, котрий не дуже любив учитися і був здатний на різні витівки, його шкільний товариш віллі боуен, а також томас сойєр з міста шоунітауна, з яким митець познайомився раніше. під іменем тітоньки поллі марк твен зобразив свою матір, а під іменем беккі тетчер — одну зі своїх шкільних подруг, з якою одного разу заблукав у страшних лабіринтах печери поблизу ганні. свого друга — маленького волоцюгу тома бленкеншипа — марк твен увічнив в образі гекльберрі фінна. безлюдний острів, куди втекли герої книжки, насправді існував на річці міссісіпі за життя письменника.
портрет (фр., . portrait) — один із засобів художнього зображення персонажа твору, змалювання (опис) людини, її зовнішнього вигляду, виразу обличчя, одягу, рухів, поведінки тощо.
письменники по-різному створюють портрети. митці можуть описувати персонажів стисло (лише кількома штрихами), або докладно, укрупнено (немовби зблизька), або віддалено. портрет може бути створений словами автора або висловлюваннями інших персонажів (можливе поєднання різних точок зору), у другому випадку портрет стає багатограннішим, бо подається з різних ракурсів. у портреті зображують зовнішні або внутрішні риси героя (або ті й ті одночасно). портрети можуть бути незмінними (сталими) або мінятися протягом твору, у ході розвитку подій, а зміна портрета засвідчує зміни в характері персонажа. через портрет автор висловлює ставлення до героя, визначає моменти, які є важливими для розуміння його характеру і подій.
сюжет (фр. sujet) — художня послідовність подій у літературному творі.
сюжет тісно пов’язаний з темою твору, він є її реалізацією в художньо вибудуваному ланцюгу подій. для розуміння сюжету важливо знати не тільки те, які, власне, події покладені в його основу, а й те, як вони поєднуються між собою, як вони поєднані в тексті, які події укрупнено, які пропущено автором і т. д.
складники (частини) сюжету:
експозиція — знайомство з героями твору, обставинами їхнього життя, часом і місцем, де відбуваються події;
зав’язка — ключовий момент розгортання подій, різкий поворот у їх перебігу;
розвиток дії — подальше розгортання подій твору (стрімко або уповільнено, послідовно або непослідовно тощо); це найбільша за обсягом частина твору, коли розкриваються характери персонажів, відбуваються основні зіткнення між ними;
кульмінація — найвищий момент напруження в розвитку дії (у великих творах буває кілька таких кульмінаційних моментів);
розв'язка — події, що завершують твір, вирішують основні питання й зіткнення у творі, повідомляють про результат розвитку подій.
у літературному творі може бути не одна, а декілька сюжетних ліній. великі твори можуть складатися з цілої низки менших частин, що мають окремі сюжети, хоча и поєднані спільними персонажами, загальною темою.
розділ другий
настала субота. літо вирувало яскравими барвами й свіжістю, буяло життям. у кожному серці бриніла мелодія, а коли серце було молоде, вона виливалася в пісню. обличчя кожного променилося радістю, кожний крокував пружно й бадьоро. білі акації стояли у цвіту й сповнювали повітря пахощами. кардіфська гора, що підносилася над містом, укрилася зеленню. віддалік вона здавалася обітованою землею — чудесною, безтурботною, привабливою.
том вийшов на вулицю з відром вапна та довгою щіткою. він зміряв поглядом паркан, і радість його в одну мить згасла в душі, а натомість у неї ввійшла туга. тридцять ярдів дощаного паркана заввишки дев’ять футів! життя здалося йому безглуздим, існування — важким тягарем. зітхнувши, він умочив щітку у вапняний розчин, провів нею по верхній дошці паркана, потім зробив те саме знову і знову й зупинився: якою ж крихітною була біла смужка порівняно з безмежним простором небіленого паркана! у розпачі він сів на землю під деревом. із хвіртки підстрибнем вибіг джим. у руці в нього було бляшане відро. він наспівував пісеньку «дівчина з буффало». ходити по воду до міської помпи тому завжди здавалося неприємним заняттям, але тепер він подумав, що воно не таке вже й погане. він згадав, що біля помпи завжди збирається багато людей: білі, мулати1, чорношкірі; хлопчики й дівчатка, чекаючи своєї черги, сидять, відпочивають, міняються іграшками, сваряться, б’ються, пустують. він згадав також, що хоча до помпи було якихось півтораста кроків, джим ніколи не повертався додому раніш як за годину, та й то майже завжди доводилося бігати за ним.
1 мулати — нащадки від змішаних шлюбів чорношкірих і білих.
В своем произведении Островский описывает вымышленный город Калинов на берегу Волги. Добролюбов в своих критических статьях называет этот город «темным цар-ством», а Катерину «лучом света в нем». На мой взгляд, этот город действительно можно назвать «темным царством» из-за глубокой его изолированности от внешнего мира в мо-ральном плане. Катерина же противопоставляется почти всем персонажам пьесы и всему городу Калинову. Это противопоставление возникает из-за несовместимости характера Каретины и нравов города Калинова, что и приводит к трагическому концу.
Сначала я расскажу об образе Катерины, основываясь на критике Добролюбова. Образ Катерины природный, основанный на природном начале, так как, по словам Добро-любова, «Катерина не убила в себе человеческую природу…» Характер Катерины может показаться идеальным по сравнению со всеми другими персонажами драмы: «Русский сильный характер… поражает нас своей противоположностью всяким самодурным нача-лам… Характер… созидающий, любящий, идеальный… Всякий внешний диссонанс она старается сгладить… всякий недостаток покрывает из полноты своих внутренних сил… Она странная, сумасбродная с точки зрения окружающих, но это потому, что она никак не может принять в себя их воззрений и наклонностей». Катерина стремится к свободе, ду-ховному раскрепощению, «новой жизни».
Однако в образе Катерины есть и некоторая противоречивость: «В сухой однооб-разной жизни своей юности, в грубых и суеверных понятиях окружающей среды, она по-стоянно умела брать то, что соглашалось с ее естественными стремлениями к красоте, гармонии, довольству, счастью… Все идеи, внушенные ей с детства, все принципы окру-жающей среды восстают против ее естественных стремлений и поступков. Все против Ка-терины, даже ее собственные понятия о добре и зле».
В драме рассказывается о взаимоотношениях Катерины и Бориса. Катерина полю-била Бориса «на безлюдье» по нескольким причинам: она нуждалась в любви, ее чувства как жены и просто женщины были оскорблены, ее мучила смертельная тоска, однообраз-ная жизнь, наконец, она желала «воли», «простора». Катерина борется сама с собой, но в конечном итоге оправдывает себя.
Теперь о средствах создания образа Катерины. Все эти средства можно разделить на три группы: традиции устного народного творчества, церковно-житийные образы в на-родном понимании и речевая характеристика. Среди традиций устного народного творче-ства можно выделить мотивы народных песен («Отчего люди не летают так, как птицы?»), обращение к «другу милому», без которого не мил белый свет («Друг мой, радость моя»), обращение к «буйным ветрам» («Ветры буйные, перенесите вы ему мою печаль-тоску»), образ «могилушки» («Да что домой, что в могилу…», «В могиле лучше… под деревцем могилушка… как хорошо!»). Из церковно-житийных образов в народном понимании вы-деляются посещение церкви («И до смерти я любила в церковь ходить! Точно, бывало, я в рай войду…»), рассказы странниц («У нас полон дом был странниц и богомолок…»), сны Катерины («Или храмы золотые, или сады какие-то необыкновенные, и все поют невиди-мые голоса…»). Также в драме как речевая характеристика используются просторечные выражения («Чтоб не видеть мне ни отца, ни матери…», «Кто-то ласково говорит со мной, точно голубь воркует…»).
Я полагаю, что «Гроза» является одной из лучших работ А.Н. Островского и явля-ется актуальной даже сегодня.