Наверное, у каждого человека есть лучший друг. К счастью, такой есть и у меня. Его зовут Мишей. Мы познакомились с ним однажды летом, когда вместе играли во дворе. Миша очень храбрый и веселый. Он – прирожденный лидер, который собирает всех ребят вокруг себя и может выслушать каждого. У Михаила необычный взгляд на мир. Я думаю, его можно даже назвать мудрым.
Миша невысокого роста. Он ниже меня почти на голову. Это не мешает ему быть очень сильным. У моего друга светлые кудрявые волосы, он коротко их стрижет. У него прямой широкий нос, который так же облеплен веснушками, как щеки и лоб. Глаза у Миши ярко-зеленые, как у хитрого кота. У него сломан верхний передний зуб, но он не очень расстраивается по этому поводу и неизменно широко улыбается и искренне смеется. Гулять он всегда выходит в темно-синих джинсах с яркими нашивками в виде звезд. Миша носит темные, чаще всего черные футболки с изображениями его любимых музыкальных групп. На ногах он носит кеды со шнурками яркого салатового цвета.
Михаил очень хороший друг и товарищ, хоть он вполне симпатичный, все любят его не за это. Настоящие друзья уважают его за острый ум, веселые шутки, смелый характер. Всем этим он по-настоящему вдохновлять окружающих.
У своєму романі письменник вдається до алегоричного зображення сучасної йому країни — Англії. Свіфта як письменника найбільше цікавили політичні проблеми, і тому твір його є гучною сатирою на сучасну йому Англію.
Головний герой твору, Гуллівер, потрапляє у країну Ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. Спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: надають житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. З ним веде бесіду сам імператор Ліліпутії, а після того, як Гуллівер надає йому і всій державі неабияку послугу (притягує на мотузку весь блефускуанський флот — сусідньої ворогуючої держави), йому надають титул нардака — найвищий титул у державі. Далі Гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. Наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. І ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! Це вже натяк на англійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відповідаючи їм.
