Щастя – це, мабуть, те, до чого прагне кожна людина, яка хоч трохи вміє мріяти. Багато письменників, літературних діячів зображували щастя по-різному, цілком звичайно, що вони могли мати дещо відмінні думки і враження про те, що таке щастя і як його досягати. Деякі, навпаки, насміхалися над уявленнями інших людей про це явище. Таким прикладом може послужити головний герой твору Олекси Стороженка «Скарб», молода людина по імені Павлусь.
Для Павлуся щастя полягало в тому, щоб просто лежати цілими днями і нічого не робити. З одного боку, йому ніколи не доводилося випробувати всієї складності життя. Воно у нього завжди було простим і легким. Спочатку батьки його балували, і йому не доводилося нічого робити, якось трудитися. Потім, коли їх не стало, у нього залишилося хороше багате господарство, яке приносило відмінний дохід. В цілому Павлуся можна називати досить удачливою людиною, тому що навіть та тушка тварини, яку йому у вікно закинули хлопці з двору, раптово виявилася наповненою золотими монетами. З точки зору везіння рівних Павлусю дійсно не було.
З іншого боку, якщо подумати над тим, чи хотів би я мати таке щастя, як і Павлусь, можна прийти до однозначного висновку про те, що не хотів би. Звичайно, багатьох людей, не тільки мене одного, напевно приваблює перспектива і можливість стати таким везучим і отримувати безліч благ, не докладаючи для цього ніяких зусиль. А ось з іншого боку, життя прекрасне тим, що в ньому постійно виникають якісь виклики, проблеми. І вирішувати такі проблеми дуже часто буває важко, але все-таки цікаво. Якщо в житті все дається з легкістю і без прикладання зусиль, то таке життя стає зовсім нецікавим, нудним і марним. Крім того, така удача чи везіння не може бути постійною. Приклади, описані в цьому творі, є перебільшенням, який має мало спільного з реальністю. Людині може пощастити кілька разів, але це не буде тривати вічно. А от щоб стати дійсно успішною особистістю, важливо вміти добиватися всього власними силами і без постійної удачі. Проблеми можуть виникнути раптово, а тому важливо вміти вирішувати їх.
У зв’язку з усім сказаним вище, я можу з упевненістю дійти висновку про те, що таке щастя, як було у Павла, мені не потрібне. Постійна удача просто неможлива, а якщо вона трапляється занадто часто, людина стає зніженою, несамостійною і, отже, ні на що не здатною. І я не думаю, що справжній чоловік хоче таким стати внаслідок будь-яких обставин.
Хоббиты — веселый, но в то же время основательный маленький народец. Они совсем как люди, только ростом вполовину меньше нас, и ноги у них заросли волосами, и живут они не в домах, а в «норах» — удобных жилищах, выкопанных в земле. Их страна называется Шир, вокруг нее селятся и люди, и эльфы — очень похожие на людей, но благородные и бессмертные. А в горах обитают длиннобородые гномы, мастера по камню и металлу. Так вот, нашего хоббита зовут Бильбо Бэггинс; это состоятельный хоббит средних лет, гурман и слагатель песен. В один прекрасный день его друг, добрый и могущественный волшебник Гэндальф, выдав его за профессионального вора, посылает к нему тринадцать гномов с тем, чтобы он гномам отнять их сокровища у огнедышащего дракона. Много лет назад дракон захватил их пещерный город и залег там на груде драгоценностей; неизвестно, как подобраться к нему, да и дорога в дальние горы трудна и опасна, её стерегут гоблины и тролли-гиганты. И что ещё хуже, эти свирепые и бесконечно жестокие существа подчиняются могущественному владыке Темного царства, врагу всего доброго и светлого.
Почему волшебник послал кроткого Бильбо в столь опасное путешествие? Сдается, что хоббиты избраны провидением для борьбы с Темным царством — но это откроется много позже, а пока экспедиция во главе с Гэндальфом отправляется в путь. Гномы и хоббит едва не гибнут, встретившись с троллями; Гэндальф их, обратив разбойников в камень, но следующая засада в пещере гоблинов — много опасней. Дважды, трижды свирепые гоблины атакуют компанию, гномы бегут из подземелья, оставив Бильбо лежащим без сознания во тьме.
Здесь и начинается настоящая история, которая будет продолжена в трилогии «Властелин колец». Бедняга Бильбо приходит в себя и ползет по туннелю на четвереньках не зная куда. Рука его натыкается на холодный предмет — металлическое колечко, и он машинально кладет его в карман. Ползет дальше и нащупывает воду. Здесь, на острове посреди подземного озера, уже долгие годы обитает Голлум — двуногое существо размером с хоббита, с огромными светящимися глазами и подобными ластам ногами. Голлум питается рыбой; иногда ему удается поймать гоблина. Рассмотрев во тьме Бильбо, он подплывает к хоббиту на лодочке, они знакомятся. Увы, Бильбо называет свое имя… Голлуму хотелось бы съесть Бильбо, но тот вооружен мечом, и они начинают играть в загадки: если хоббит выиграет, Голлум проводит его к выходу из подземелья. Оказывается, они оба любят загадки. Бильбо выигрывает, но не совсем честно, спросив: «Что у меня в кармашке?»
Кольцо, лежащее в его кармане, потерял Голлум. Это волшебное Кольцо власти, творение владыки Темного царства, но ни Голлум, ни Бильбо о том не ведают. Голлум знает только, что любит «свою прелесть» больше всего на свете и что, надев её на палец, он становится невидим и может охотиться на гоблинов. Обнаружив пропажу, Голлум в ярости кидается на Бильбо, а тот, убегая, случайно надевает Кольцо. Становится невидим, ускользает от Голлума и догоняет свою компанию.
Они движутся дальше к горам. Гигантские орлы, друзья волшебника их от погони гоблинов, вскоре после этого Гэндальф оставляет гномов и Бильбо — у него свои дела, а без него компания раз за разом попадает в передряги. То их едва не съедают гигантские пауки, то берут в плен лесные эльфы, и всякий раз всех выручает Бильбо: надевает кольцо и становится невидимкой. Воистину домосед-хоббит оказался для гномов находкой… Наконец, после многих приключений компания поднимается в горы, к утерянным владениям гномов, и начинает искать потайную дверь, ведущую в подземелье. Ищут долго, безуспешно, пока Бильбо по наитию не обнаруживает вход.
Настает время идти внутрь, на разведку, причем осторожные гномы хотят, чтобы это совершил Бильбо, сулят ему богатую долю добычи — и он идет. Не из-за денег, думается, а из-за проснувшейся в нем тяги к приключениям.
Хоббиты не носит Башмаков потому что у них твердые ступни.Хобиты живут в норах.бильбо досталось от свой бабушки Маню иди на встречу приключениям родовую.грендальф написал число 14 потому что было 14 гномов.14 гномов отправились за сокровищами а бильбо это хоббит и Грендальф волшебник.Илюбие было курить трубку и выдувать колечком дым.Была придумана игра гольф когда отсеченная голова тролля покатилась в кроличью нору...кажется дракон всех пирибил на земле гномов из-за жадности и неуменя ничего делать.Торин ел кексы и пироги.Бильбо стало интересно,кровь кипела от мани пойди куда-то а ни седеть на одном месте. тролли бильбо назвали маленьким человеком.Гномы нашли меч в пещере троллей а мечь назывался эрагорн.мечь эльфов начинает светиться при приближении врага и нечисти.Голум кольцо назвал моя прелесть.Бильбо нашел его в пещере троллей где жил Голум.Волшебная сила заключалась в невидимости и разговаривать с животными.Голум задает вопросы бильбо а тот отвечает.Закагда была как его зовут.назывались эти волки варг.Это был стих про любовь троллей приручать варгов им один старый волшебник с большими быстобегающими зайцами.наступило утро и тролли превратились в камень а Бильбо их всю ночь отвлекал.3 тролля хотели полакомиться гномами. убить дракона можно только черной стрелой ито в уязвимое место дракона было оторвавшаяся броня от дракона.Питался бильбо яблоками и веном эльфов.Тролли хотели съесть в сырую как каннибалы.Драконы очень жадные существа они даже любят спать под золотом.
Щастя – це, мабуть, те, до чого прагне кожна людина, яка хоч трохи вміє мріяти. Багато письменників, літературних діячів зображували щастя по-різному, цілком звичайно, що вони могли мати дещо відмінні думки і враження про те, що таке щастя і як його досягати. Деякі, навпаки, насміхалися над уявленнями інших людей про це явище. Таким прикладом може послужити головний герой твору Олекси Стороженка «Скарб», молода людина по імені Павлусь.
Для Павлуся щастя полягало в тому, щоб просто лежати цілими днями і нічого не робити. З одного боку, йому ніколи не доводилося випробувати всієї складності життя. Воно у нього завжди було простим і легким. Спочатку батьки його балували, і йому не доводилося нічого робити, якось трудитися. Потім, коли їх не стало, у нього залишилося хороше багате господарство, яке приносило відмінний дохід. В цілому Павлуся можна називати досить удачливою людиною, тому що навіть та тушка тварини, яку йому у вікно закинули хлопці з двору, раптово виявилася наповненою золотими монетами. З точки зору везіння рівних Павлусю дійсно не було.
З іншого боку, якщо подумати над тим, чи хотів би я мати таке щастя, як і Павлусь, можна прийти до однозначного висновку про те, що не хотів би. Звичайно, багатьох людей, не тільки мене одного, напевно приваблює перспектива і можливість стати таким везучим і отримувати безліч благ, не докладаючи для цього ніяких зусиль. А ось з іншого боку, життя прекрасне тим, що в ньому постійно виникають якісь виклики, проблеми. І вирішувати такі проблеми дуже часто буває важко, але все-таки цікаво. Якщо в житті все дається з легкістю і без прикладання зусиль, то таке життя стає зовсім нецікавим, нудним і марним. Крім того, така удача чи везіння не може бути постійною. Приклади, описані в цьому творі, є перебільшенням, який має мало спільного з реальністю. Людині може пощастити кілька разів, але це не буде тривати вічно. А от щоб стати дійсно успішною особистістю, важливо вміти добиватися всього власними силами і без постійної удачі. Проблеми можуть виникнути раптово, а тому важливо вміти вирішувати їх.
У зв’язку з усім сказаним вище, я можу з упевненістю дійти висновку про те, що таке щастя, як було у Павла, мені не потрібне. Постійна удача просто неможлива, а якщо вона трапляється занадто часто, людина стає зніженою, несамостійною і, отже, ні на що не здатною. І я не думаю, що справжній чоловік хоче таким стати внаслідок будь-яких обставин.