Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком тривалих стосунків.
Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам'ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме . так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі... Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття і емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи у певний момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачакловують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум'я згасне, маємо вірогідність, шо тепло його зігріватиме нас усе життя
Объяснение
Стислий переказ, виклад змісту
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?
!.Утром казаки покинули крепость и насильно увели с
собой Юлая.
2.Маша выехать в Оренбург не успела.
3.К стенам крепости подъезжают четыре казака-изменника.
Они предлагают сдаться и признать Пугачева государем.
4.Капитан велит стрелять.
Одного из переговорщиков убивают, остальные бросаются
прочь.
5.Штурм крепости.
Коменданту удается выстрелить из пушки ,
затем он велит открыть ворота и бросается на вылазку.
Но солдаты не следуют за командиром.
6.Нападающие врываются в крепость.
7.Виселица на площади.
8.Собирается народ, многие встречают бунтовщиков хлебом
и солью.
9.Самозванец сидит в кресле на крыльце комендантского
дома и принимает от пленных присягу.
10.Иван Игнатьич и Миронов присягнуть отказываются.
Их тут же вешают.
11.Швабрин в кругу мятежников.
12Гринева ведут к виселице за отказ присягнуть
самозванцу.
13.Савельичу удается вымолить помилование.
14.Гринева освобождают.
15. Василиса Егоровна.
Увидев своего мужа на виселице, она называет Пугачева
беглым каторжником.
Старуху убивают.