Павел Васильев. На чужом берегу. Стихотворение написано в 1932 году. Посвящено жене Галине Анучиной. Написано по поводу их разлуки - она осталась в Омске, он уехал в Москву. Больше они не виделись.
Стихотворение состоит из 6 строф. Рифмовка перекрестная. Стихотворный размер - анапест.
Средства художественной выразительности:
Эпитеты: в гиблом, пропащем снегу; дремучему краю, любимейший голос.
Метафоры:
останусь один, чтобы песня окрепла,
подвластен дремучему краю,
другие забавы и сны по плечу,
Чтоб огнями и тьмою, и рыжей волной \ Позади, за кормой убегала Россия.
Риторические восклицания: Не добраться к тебе! Царство рыбы и птицы! Ты будешь со мной!
Сравнение:
Ты похожею будешь на дальний дымок,
На старинные песни, на счастье похожа!
Роман Д.Свіфта "Мандри Гулівера" це твір-пародія на англійську монархію. Тому він містить у собі різні засоби комічного.
Іронія – це насмішка, яка має зовні благопристойну форму.
Гумор – відображення смішного в доброзичливому, жартівливому тоні.
"...п'ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду".
"Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. ... Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз - червона нитка; третій - зелена. їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом".
"імператор ... вигадав собі дуже оригінальну розвагу. Він попросив мене стати ... і якнайширше розставити ноги... Потім він наказав своєму головнокомандувачеві вишикувати військо зімкнутими лавами і провести його церемоніальним маршем піді мною: піхоту по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кінноту - по шістнадцять,- виставивши списи, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді взяли участь три тисячі піхотинців та тисяча вершників. Його величність наказав, під страхом смертної кари, щоб кожен солдат під час параду поводився якнайчемніше щодо моєї особи. Це не перешкодило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, глянути вгору. І, по правді признаюся, штани мої були тоді в такому жалюгідному стані, що ті офіцери мали підстави досхочу посміятись і подивуватися де з чого".
"... може здатися,... нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха - гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. ... сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії - відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних".
В романі "Місто" Валер'ян Підмогильний описував сільську молодь, що тисячами тягнулася у велике місто в пошуках кращого життя.
Головний герой роману - саме таким представником, що вирушив до Києва з надією вивчитися в університеті та повернутися до рідного села. Дорогою до міста він зустрічає дівчину, яка знаходиться у таких же обставинах та складнощах, що і він.
Прибувши до міста, Степан вражено вивчає все навкруги. Київ лякає його, виникає вороже ставлення до усього, що його оточує, все здається безглуздо пафосним. Герой заздрить, адже сам він не народився тут, у місті великих можливостей. Також перед нами постає те, з якою легкістю Степан змінює своє відношення до оточуючих його факторів. Кожен раз, коли Радченко отримує все кращі та кращі умови проживання, він звикає до них, вважаючи, що заслуговує більшого. Вимоги стають все вище, тож він реалізує їх.
Водночас, головний герой є дуже самостійною та розважливою людиною. Він заощаджує кошти на кожному кроці, керуючись словами: "Немає сенсу витрачатись на щось середнє, коли можна накопичувати на краще, проживаючи у поганому". Вимоги героя зростають і до оточуючих людей. Він утримує лише вигідні стосунки, що приносять йому користь. Стаючи краще за інших, він обриває стосунки. Саме так він поступив із селом, друзями, жінками, університетом.
Протягом усього свого формування, своїх пригод у місті, Степан був справжнім завойовником, постійно покращуючись, піднімаючи все вище і вище свій статус, бажаючи найкращого. Та зрештою Степан Радченко втратив своє щастя, він переміг місто, але став таким же сірим та неважливим, як інші жителі міста.