На первый взгляд может показаться, что роман “Война и мир” назван именно так потому, что в нем отражаются две эпохи жизни русского общества начала XIX века: период войн против Наполеона 1805—1814 годов и мирный период до и после военного времени. Однако данные литературоведческого и лингвистического анализа позволяют сделать некоторые существенные уточнения. Дело в том, что в отличие от современного русского языка, в котором слово “мир” представляет собой омонимичную пару и обозначает, во-первых, состояние общества, противоположное войне, и, во-вторых — человеческое общество вообще, в русском языке XIX века существовало два написания слова “мир”: “мир” — состояние отсутствия войны и “мiр” — человеческое общество, община. В название романа в старом написании входила именно форма “мiр”. Из этого можно было бы сделать вывод, что роман посвящен прежде всего проблеме, которая формулируется следующим образом: “Война и русское общество”. Однако, как было установлено исследователями творчества Толстого, в печать название романа попало не с написанного самим Толстым текста. Впрочем, тот факт, что Толстой не исправил не согласованное с ним написание, говорит о том, что оба варианта названия писателя устраивали. В самом деле, если сводить объяснение названия к тому, что в романе имеет место чередование частей, посвященных войне, с частями, посвященными изображению мирной жизни, то возникает много дополнительных вопросов.
Новела „Некультурна” – своєрідний твір, бо емансипованість головної героїні є природньою, до певної міри вродженою. До речі, така гуцулка справді існувала. Ольга Кобилянська часто розмовляла з нею під час своїх прогулянок. Гуцули... Цей вільнолюбний народ, чий гордий дух вихований на вершинах гір, спрямованих до безмежного піднебесся, а його краса як зовнішня, фізична, так і внутрішня, душевна, викохана в мальовничій барвистості глибоких пралісів, мислиться як органічна складова самої природи, зливаючись та розчиняючись у ній, становить з нею одне ціле... Гуцулка Параска... Кожен епізод з її життя, про який дізнаємося з її розповіді, наскрізь відчуттям, а відтак і сприйняттям того, що все у світі наперед визначено. Усе, що відбувається з Параскою, що довелося їй пережити за своє життя, сталося тому, що так мало статися, за її словами: „така вже була воля Божа...” Ця глибока філософія життя сповнює її гармонійним спокоєм, надає гуцулці відчуття щастя. Але аналіз образу не може бути поверховий, коли йдеться про цілісну особистість, про „дитя природи”, про „некультурну”, яка перевершила своєю самодостатністю сотні „культурних”.
