ответ:Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам’ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.
Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки до запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.
вибач якщо неправильно:)
Объяснение:
русский фольклор, которым Островский тогда был увлечен.
Объясняется это тем, что в 1873 году труппа Малого
театра вынуждена была переехать в Большой театр
на время ремонта.
Так под одной крышей оказались оперная, балетная и
драматическая труппы.
Тогда и решила комиссия управления московскими
императорскими театрами поставить спектакль-феерию
с участием всех артистов.
Островский сочинил пьесу в короткий срок, закончив
в день своего пятидесятилетия.
А музыку к спектаклю написал молодой и малоизвестный
тогда композитор Петр Ильич Чайковский.
Таким образом, лирическая пьеса Островского стала
многоуровневым, многослойным произведением,
так как воплотила в себе и народную сказку о
девушке-снегурочке, и народное предание о древнем
племени берендеев, и мифологические черты
славянских легенд, и старинные обряды и песни.