2.Перед нами міщанин Журден - головний герой п'єси, що намагається з міщанина раптом перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне - гроші. Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму, він безпросвітно дурний. На старості літ Журлен надумав вивчати філософію (тут він робить велике "відкриття": виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її. Та й "шляхетні" науки якось не укладаються в голові дурного міщанина. Його дружина намагається звернутися до розсудливості свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна. Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в "мамамуші" сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів! Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки низькою та неотесаною може бути навіть багата людина, яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але сміється великий драматург не з конкретної людини. Він висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо. Головне не в титулі, не в костюмі, - стверджує Мольєр. Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.
Мова — це душа народу. Це проста і разом з тим правдива істина. Якщо забувається мова, то народ, який користувався цією мовою, зникає, але не фізично, а морально. Українська мова — одна з найкрасивіших і милозвучніших мов світу. Багато різних письменників з усього світу прославляють українську мову. Ось деякі вислови з цього приводу: «Мова — це зброя», «Не бійтесь заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне провалля». Художню культуру людства, його мораль і естетику український народ збагатив своїми історичними піснями і думами. Українські пісні і думи — це національний епос, у якому відбилася історична пам’ять народу, його національна свідомість. «Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу», — сказав Олександр Довженко. Ми винні втратити таку гарну мову, бо світ втратить одну з кращих перлин свого скарбу.
1. В великом русском поэте нет ни капли русской крови. Происхождение – самое темное место его биографии. Мать поэта Шарлотта Фёт бросила мужа в Германии и бежала в Россию с отставным офицером Афанасием Шеншиным. К моменту их знакомства она уже была беременна. Через несколько лет кто-то донес властям о том, что ребенок якобы рожден незаконно. Отец увез его за границу и стал хлопотать о признании мальчика «сыном умершего асессора Фёта». Так поэт получил звучную фамилию, но лишился дворянского звания.2. Всю жизнь у Фета была цель дослужиться до дворянства и вернуть утраченное положение в обществе. Но дворянином он стал лишь в 53 года, уже будучи одним из богатейших русских писателей.3. В 29 лет офицер кирасирского полка Фет не женился на дочери бедного помещика, поскольку та была бесприданницей.4. Возлюбленная Фета Мария Лазич погибла, нечаянно подпалив бальное платье спичкой.5. В 1877 году Афанасий Афанасьевич купил в Курской губернии деревню Воробьевку, где и провел остаток своей жизни, лишь на зиму уезжая в Москву.