Великий російський письменник Лев Толстой почав свій роман Анна Кареніна такими словами: “Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму”1. Хоча я не поділяю впевненості Толстого щодо того, що всі щасливі сім’ї подібні, однак я відкрив для себе одну рису, яка притаманна більшості з них: вони вміють прощати і забувати про недоліки інших та шукати те, що є хорошим.
З іншого боку, в нещасливих сім’ях кожен шукає помилок, таїть злобу й не прощає колишніх образ.
“Так, але…”,—починає хтось із нещасливої сім’ї. “Так, але ви не знаєте, як сильно вона мене образила”,—каже один. “Так, але ви не знаєте, який він жахливий”,—каже інша.
Можливо, обоє праві; можливо, жоден з них.
Образи бувають різними. Глибина душевних ран буває різною. Але я помітив, що часто ми виправдовуємо свій гнів і заспокоюємо власну совість, розповідаючи собі історії про те, якими мотивами керуються інші люди і засуджуємо їхні вчинки як непростимі або егоїстичні, в той же час вважаючи свої мотиви чистими й невинними.
Герасим — центральный персонаж повести и. с. тургенева «муму» (1852), немой дворник самодурки-барыни, человек строгого и серьезного нрава, настоящий богатырь, огромного роста и необыкновенной силы. судьба г. не выдумана — основой сюжетной линии повести стала дворника андрея немого, принадлежавшего матери тургенева варваре петровне. г., жившего в деревне, по капризу барыни привозят в город, где он попадает в атмосферу подхалимства и завистничества, которая царит среди крепостных в доме помещицы. на этом фоне разворачивается трогательная его любви к прачке татьяне: «куда, бывало, она ни пойдет, он уж тут как тут, идет ей навстречу, улыбается, мычит, махает руками…» но барыня из своих соображений отдает татьяну за пьяницу башмачника капитона, с чем г. приходится смириться. поэтому объяснима привязанность героя к спасенному им щенку: муму оказалась единственным существом, которое на его ласку отвечало взаимностью. давно спорят, почему г. выполняет приказ барыни утопить муму, а затем без разрешения уходит в деревню. в этом поступке усматривали ярко выраженный протест против крепостного права. но тогда непонятны причины его неожиданной жестокости по отношению к любимому существу. одна из вероятных разгадок — в трактовке, принадлежащей и. с. аксакову, который считал г. символом народа, его страшной силы и непостижимой кротости.
Мораль представленной басни «Экзамен» готовит читателя к реальной жизни и всем возможным трудностям, с которыми приходится сталкиваться каждый день: для того, чтобы видеть себя кем-то удивительным и не таким, как все, в первую очередь, надо таким и являться; преодолев лишь первую ступень на пути к самосовершенствованию, не стоит примерять на себя награды победителя, до них еще нужно «дорасти»; не старайся обманом завоевать уважение и доверие окружающих, любой более умный и опытный соперник с легкостью сможет развеять всю эту фальшь, придуманную и лживо сыгранную; о победах не говорят, их завоевывают.
З іншого боку, в нещасливих сім’ях кожен шукає помилок, таїть злобу й не прощає колишніх образ.
“Так, але…”,—починає хтось із нещасливої сім’ї. “Так, але ви не знаєте, як сильно вона мене образила”,—каже один. “Так, але ви не знаєте, який він жахливий”,—каже інша.
Можливо, обоє праві; можливо, жоден з них.
Образи бувають різними. Глибина душевних ран буває різною. Але я помітив, що часто ми виправдовуємо свій гнів і заспокоюємо власну совість, розповідаючи собі історії про те, якими мотивами керуються інші люди і засуджуємо їхні вчинки як непростимі або егоїстичні, в той же час вважаючи свої мотиви чистими й невинними.