У серпні 1943 року вся сотня, яка перебувала на горі Магурі, де пройшла військове навчання. На той час командирами «Сіроманців» були: сотенний Карпенко Дмитро — «Яструб», сотенний військовик «Коц», сотенний начальник штабу «Джулик», булавний «Ворон», бунчужний «Красний», сотенні чотові «Льонський», «Окунь».
У жовтні 1943 року сотня «Сіроманців» була скерована на північно-західні терени Галичини для боротьби з польськими загонами АК. Перший бій з німцями відбувся восени, біля села Болехів у 1943 році.
Для зимівлі на пару місяців у 1943-44 роках відділ зупинився на Рогатинщині, недалеко сіл Дичок, Яглуша, Мелни та Виспи. Табір розташувався на безліссі, яке називалося «Золота поляна». У другій половині вересня 1944 року згідно ухвали керівництва УПА, сотня «Сіроманців» реформувалася в курінь під назвою «Верховинці», а сотенний «Яструб» перебирав псевдо «Лютий». Він ставав курінним, а до куреня увійшли сотні; «Сіроманці», «Бурлаки», «Полтавці».
Начальник штабу «Джулик» отримав псевдо «Зеник», а сам курінь «Верховинців» увійшов до складу Воєнної округи «Лисоня» В той час курінний «Лютий» в Стратинському лісі зустрічався з курінним «Різуном» — Василь Андрусяк.
Далі ранньою весною був вимарш, черговий бій з німцями в районі містечка Нових Стрілищ[2]. Наступний перехід «Сіроманці» подолали до Радехівщини, Сокальщини (села Яструбині), дальше Белз і Равщина та інші села, що межували з лінією Керзона. В цих місцях зустрілося два легендарних командири куренів Української Повстанської Армії -«Яструб» та «Ем».Ця дружба незабаром проявилася у спільних боях із німцями.
Наприкінці вересня 1944 року почалися холодні дощі і тоді зустрілися дві бойові сили на Перемишлянщині, біля монастиря Унівська лавра. З боку УПА бій прийняв курінь «Сіроманців» та сотня «Коса», совети застосували важку зброю, включно з танками та розвідувальними літаками. У цьому бою, „Сіроманці" відбили 22 атаки бриґади, бо кожного разу розстрільна наступаючих большевиків заломлювалась і большевики кидались до втечі, як тільки починали грати повстанські кулемети[3]. Після дводенної масакри ( 30 вересня - 1 жовтня) відділ УПА щасливо відійшов, але на полі бою залишилося з обидвох сторін багато вояків.
"Всі були голодні і вимучені цілоденним боєм. Бракувало також амуніції.В лісі настала така пітьма, яка буває в похмурі осінні ночі, а бойові підрозділи все ще знаходяться на своїх денних становищах", — згадує Б. Допіра. "І ось, нарешті, довгоочікуваний наказ: "Тихо залишати становища, тримати зв'язок між чотами і відходити яром праворуч". Ходити тихо в темному лісі нас, звичайно, навчили обставини життя, але пройти усією сотнею та перед носом у ворога — справа не легка".[4]
Про бій біля села Унів згадано у передріздвяному привітанні Головного командування УПА Романа Шухевича, нарівні з Гурбами[5].
28 квітня 1945 року сотня була розчленована на чоти й у такому складі пробула ціле літо.
Левша народный герой. Лесков говорил «…там, где стоит "левша " надо читать "русский народ». Он говорил так, потому что в образе показан простой человек и даже в тексте его имя написано с маленькой буквы ведь это образ не одного человека, а всего народа. Левша ничем не приметный, простой человек. Худой, волосья при ученье выдраны, косой, на щеке пятно родимое, а одет в опорочках, одна штанина в сапоге, другая мотается, а озямчик старенький крючки не застёгиваются, порастеряны, а шиворот разорван. Левша был выходцем из Тулы. Как и все туляки, он очень трудолюбивый и усидчивый, не у каждого хватит терпения, чтобы подковать блоху, а он смог, и высидел за работой две недели. Левша смог сделать очень тонкую работу, что говорит о его хорошем зрении, хотя мы понимаем, что это гипербола, у человека не может быть настолько пристрелянный глаз.
Н. С. Лесков, показывая талант Левши и его товарищей, с горечью утверждает, что правительство России не по достоинству оценить его. Силы гениальных людей тратились по пустякам, хотя и достойные восхищения.
Левша готов пожертвовать собой ради Отечества, во имя дела. Он едет в Англию без документов, голодный, чтобы показать иностранцам русскую смекалку и умение, и вызывает уважение англичан своим нежеланием остаться в их стране.
А как встречает его родина? Английского шкипера — теплой постелью, докторской заботой. Левшу — кварталом, потому что нет у него “тугамента”. Раздели беднягу, невзначай уронили затылком о парапет, и, пока бегали в поисках то Платова, то доктора, “Левша уже кончался, потому что у него затылок о парт раскололся”. И, умирая, открыл “секрет”: не надо ружье изнутри кирпичом чистить! Они стрелять не годятся!
Но не дошел важный “секрет” до государя. А доброе слово о мастере, который мастерством своим вступился за весь русский народ перед англичанами, сказал англичанин: “У него хоть и шуба овечкина, да душа человечкина”.