Вот идёт банан по столу и встречает сигарету. Банан говорит: "Эй сигарета, давай поспорим у кого смерть страшнее?" Сигарета отвечает:"Давай" Банан говорит: Ой, у меня смерть очень страшная. С меня сначала шкуру сдирают а потом едят. Сигарета усмехается: ХА ХА ХА, да у тебя смерть фигня! Вот мне, сначала головку поджигают а потом дуют через попу что бы не погасла! (Не воспренимайте в серьёз, рассказ шуточный!)
Центральні персонажі оповідання — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. Закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». Отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців. А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом. Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще. Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
1. Категорически отвергая революционную теорию и практику переустройства мира, профессор неожиданно сам оказался в роли "революционера" науки, проведя вместе со своими ассистентом - доктором Борменталем- эксперемент по пересадке собаке человеческих семейных жеелз и гипофиза мозга 2. Уважаемый профессор! Ваше открытие я считаю ни много ни мало гениальным. Пусть итог достаточно плачен - Вам же пришлось обратно превратить Шарикова в пса - ну чтож! Это сущая ерунда по сравнению с самой идеей! Подумать только, пересадить гипофиз человека Собаке! И не просто пересадить, а ещё и "окультурить" - научить ходить, говорить, читать, в конце концов! Это просто гениально. Полиграф Полиграфыч Шариков достал вам немало бед, но вы до последнего пытались сделать его нормальным членом общества, терпели его выходки, всячески развивали его. Вы - Ученый с большой буквы. Желаю вам в дальнейшем воплотить в жизнь множество ваших идей. P.S. но насчет того, что не стоит искусственно фабриковать спиноз, потому что любая баба может родить его, когда захочет - это вы правы.
Банан говорит: "Эй сигарета, давай поспорим у кого смерть страшнее?"
Сигарета отвечает:"Давай"
Банан говорит: Ой, у меня смерть очень страшная. С меня сначала шкуру сдирают а потом едят.
Сигарета усмехается: ХА ХА ХА, да у тебя смерть фигня! Вот мне, сначала головку поджигают а потом дуют через попу что бы не погасла! (Не воспренимайте в серьёз, рассказ шуточный!)