«Україна в огні» — кіноповість О. Довженка, в якій відображена трагедія українського народу в часи Великої Вітчизняної війни. Письменник створив дуже жорстоку, але при цьому надзвичайно правдиву оповідь про звичайних українських людей, які на цій кривавій війні понесли найбільші втрати. Вони не мали ні орденів, ні чинів, але їхнє життя було не менш героїчне, ніж життя найвідоміших полководців. Вірний власним гуманістичним ідеалам і правді життя О. Довженко чи не єдиний в тогочасній українській літературі насмілився порушити проблеми простих людей в реальному житті з реальними проблемами. Свої ідеї драматург реалізував насамперед через трагічну долю української жінки — дівчини в окупації, берегині і бранки, наголошуючи, що «у війни не жіноче обличчя». Головна героїня повісті Олеся, Христя та інші не вели активну боротьбу з ворогом, але в тому страшному колообігу аморальності й насильства, в якому їм довелося побувати, жінкам вдалося зберегти у своїх душах людські природні почуття.Жорстокі обставини виявилися сильнішими, ніж їхні можливості і бажання, вони пошматували душі і серця. То ж чи варто було їх засуджувати судом визволителів і хіба не мудріше б було «у таких гірких справах випливати за правдою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі?». Вустами Лаврина письменник стверджував, що якщо і треба було судити цих людей, то тільки «за законом народного нещастя». А в кульмінації подій повісті герой каже таку промову: «Хіба те, що відбулося із мною, із селом, не важче смерті в сто крат?» Страшна правда цих слів торкнулася найпотаємніших куточків людських сердець. Перед уявним зором партизанів «виникла раптом вся у вогні Україна, у безлічі страждань і важких суперечливих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля!»
Завдяки своєму неперевершеному таланту О. Довженку вдалося створити неповторний та яскравий портрет українського народу. Герої його творчого добутку — патріоти своєї землі, плоть від плоті народної, звичайні живі люди, які розуміли, що не тільки над їхнім життям, а й над долею майбутніх поколінь нависла смертельна загроза фашистського рабства.
Та не менше шкоди українському народові нанесло й багатовікове витоптування моральних гуманістичних принципів. Але й воно не вибило ці принципи з душ та сердець наших пращурів. Тому й вживаються мирно не тільки в куточку над білою скатертиною, а й у душах українців образи національних героїв українського народу і героїв Великої Вітчизняної війни. Та така неоднозначність і складність людської особистості лише збагачує людину. Письменник і драматург О. Довженко — справжній патріот своєї рідної країни, який стверджує у своїх творах, що наші воїни — «герої великого грізного часу», а перемога над фашистськими загарбниками — це «найбільша горда правда на безліч сторіч».
В авторской сказке, несмотря на присутствие доли вымысла есть и народная, фольклорная основа. Писатели опирались на те знания, которые у них уже имелись.
1. Народная сказка - творение коллективное. она создаётся народом. Литературная сказка всегда имеет конкретного автора. 2. В народной сказке поднимается общечеловеческая проблема, значимая для всех. В авторской сказке проблема может быть и узкой, важной для конкретного автора или героя. 3. Идея народной сказки заключается в нравоучении, народной мудрости. Идея литературной сказки - выявление авторской позиции, его отношение к поставленным проблемам. 4. Сказочные приёмы (троекратные повторы, магические числа, нарушение запрета... ) в рамках народной сказки обязательны. В литературной сказке их присутствие или отсутствие решается автором. 5. В народной сказке язык (эпитеты, сравнения, устаревшие и диалектные слова, слова с уменьшительно-ласкательными суффиксами) встречаются постоянно, так как отражают народную речь. В авторской сказке их использование является авторским средством придания произведению сказочной формы. Наряду с ними присутствуют оценочные эпитеты, метафоры, описания природы, внешности и т. д. 6. В народной сказке всегда есть присказка, зачин, конец. В литературной сказке один или несколько компонентов могут отсутствовать. 7. Авторская сказка статична, не может изменяться с течением времени. Народная сказка - это жанр устного народного творчества, поэтому она может изменяться по мере передачи её из уст в уста. 8. В народных сказках добро всегда побеждает зло. В авторской сказке конец может быть менее оптимистичным.
Я считаю, что стихотворения Зимнее утро и Зимний вечер описывают любовь лирического героя к зимней природе. Автор немного грустит, и ему одиноко ведь он далеко от своих друзей в ссылке. Только его няня может скрасить его грусть, печаль и одиночество. Это подчеркивают строчки: Выпьем добрая подружка, бедной юности моей. Мне нравятся стихи Пушкина, так как он вкладывает в них всю душу, изливает её так сказать. Конкретно стихотворения "Зимний вечер" и "Зимнее утро" указывают на его любимое время года-зиму. Природа как бы пробуждает в нас потребность любви к ней. Исходя из прочитанного стихотворения я могу сделать вывод: Природа - величайшее творение Земли, я немного сочувствую лиическому героя, но в то же время поддерживаю его. Очень хорошо что у лиричского греоя есть такая добрая подружка.
Вірний власним гуманістичним ідеалам і правді життя О. Довженко чи не єдиний в тогочасній українській літературі насмілився порушити проблеми простих людей в реальному житті з реальними проблемами.
Свої ідеї драматург реалізував насамперед через трагічну долю української жінки — дівчини в окупації, берегині і бранки, наголошуючи, що «у війни не жіноче обличчя». Головна героїня повісті Олеся, Христя та інші не вели активну боротьбу з ворогом, але в тому страшному колообігу аморальності й насильства, в якому їм довелося побувати, жінкам вдалося зберегти у своїх душах людські природні почуття.Жорстокі обставини виявилися сильнішими, ніж їхні можливості і бажання, вони пошматували душі і серця. То ж чи варто було їх засуджувати судом визволителів і хіба не мудріше б було «у таких гірких справах випливати за правдою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі?». Вустами Лаврина письменник стверджував, що якщо і треба було судити цих людей, то тільки «за законом народного нещастя». А в кульмінації подій повісті герой каже таку промову: «Хіба те, що відбулося із мною, із селом, не важче смерті в сто крат?» Страшна правда цих слів торкнулася найпотаємніших куточків людських сердець. Перед уявним зором партизанів «виникла раптом вся у вогні Україна, у безлічі страждань і важких суперечливих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля!»
Завдяки своєму неперевершеному таланту О. Довженку вдалося створити неповторний та яскравий портрет українського народу. Герої його творчого добутку — патріоти своєї землі, плоть від плоті народної, звичайні живі люди, які розуміли, що не тільки над їхнім життям, а й над долею майбутніх поколінь нависла смертельна загроза фашистського рабства.
Та не менше шкоди українському народові нанесло й багатовікове витоптування моральних гуманістичних принципів. Але й воно не вибило ці принципи з душ та сердець наших пращурів. Тому й вживаються мирно не тільки в куточку над білою скатертиною, а й у душах українців образи національних героїв українського народу і героїв Великої Вітчизняної війни. Та така неоднозначність і складність людської особистості лише збагачує людину.
Письменник і драматург О. Довженко — справжній патріот своєї рідної країни, який стверджує у своїх творах, що наші воїни — «герої великого грізного часу», а перемога над фашистськими загарбниками — це «найбільша горда правда на безліч сторіч».