Останній листок" — зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви
(за однойменною новелою О'генрі)
Видатний американський письменник О'генрі писав свої новели з життя звичайних мешканців Америки свого часу. Тому його твори мали такий великий успіх серед читачів. Вони були близькі кожному, бо кожен міг побачити в персонажах новел своє особисте оточення, або навіть уявити себе одним з головних героїв. Але, на відміну від реальних життєвих подій, новели О'генрі часто мають щасливу кінцівку.
Однією з найкращих новел письменника є "Останній листок". Почуття безкорисної дружби та самовідданості між молодими дівчатами та старим художником захоплюють своєю щирістю та чистотою.
Сью та Джонсі — дві подруги, яких поєднує життя. Вони, як сестри, поділяють разом і домівку, і їжу, свої незгоди та радощі. їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Старого Бермана пов'язує з дівчатами почуття щирого бажання до . Його опікування молодими художницями виникло із потреб його душі і як досвідченого художника, і як людини, яка почуває себе самотньо і під кінець життя поспішає витратити свої батьківські почуття. Він намагається полегшити дівчатам умови існування і хвилюється за них більше, ніж за себе.
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Джосі:
А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок».
«Тоді скажи мені, коли закінчиш,- заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя,- бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти — дедалі нижче й нижче — як один з отих нещасних, виснажених листків».
“— Я була поганим дівчиськом, — сказала Джонсі. — Щось примусило цей останній листок залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти.”
Душі, яка лаштується вирушити в далеку таємничу подорож, усе на світі стає чуже. Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв’язували її з подругою і всім земним»
Они попали в плен из-за Костылина, который предложил отделиться от обоза и поехать самим. Костылин и Жилин попали в плен. Два «брата по несчастью» , они и в плену вели себя по-разному.
Жилин показал себя смелым и решительным человеком, который никогда по доброй воле не попал бы в плен. «Не дамся же живой…» , «С ними что робеть, то хуже». Костылин проявил себя как трусливый человек.
Жилин мужественнее, выносливее, сильнее Костылина не только физически, но и нравственно: «Тяжело Жилину, ноги тоже в крови и уморился. Нагнётся, поправит, подкинет, чтобы повыше сидел на нём Костылин, тащит его по дороге» . Из Костылина верный друг не получится, так как в нём нет ни преданности, ни верности, а чтобы быть настоящим другом и товарищем эти качества необходимы. Костылин бросил своего сослуживца в беде, а Жилин - нет: «Не годиться товарища бросать»
У татар тоже было разное мнение о пленниках: Костылина они звали «смирным» , а Жилина - «джигитом» . Это показывало то, что они его уважали.
Жилин выбрался из ямы и смог убежать из плена только благодаря по-мощи татарской девочки Дины, которая видела в нём настоящего доброго человека, а не врага.
На мой взгляд, главная идея рассказа – научить людей не сдаваться да-же в трудных обстоятельствах и ситуациях, упорно добиваться цели, быть добрыми, смелыми, храбрыми и преданными. В этом рассказе слабодушие и пассивность Костылина противопоставлены активности, стойкости и человечности Жилина. Мужество и выдержка ему бежать к своим, преодолевая все препятствия и преграды. Мне кажется, Л. Н. Толстой назвал рассказ «Кавказский пленник» потому, что только Жилин может быть примером для подражания. Автор хотел показать, как много в жизни зависит от самого человека. В одних и тех же обстоятельствах одни оказываются героями, другие недостойны называться людьми.