Напишите, . краткую характеристику акакия акакиевича башмачкина из произведения гоголя "шинель" по плану: 1. имя; 2. чин; 3. типичность героя; 4. внешность; 5. речь отношение к работе; 9. смерть. (всё с цитатами)
Что же можно сказать об образе "маленького человека"? Башмачкина охарактеризовали как "несущественного, никем не защищённого, никому не дорогого, ни для кого не интересного человека". И кто же конкретно в этом виноват? Можно ли считать, что в его незащищенности виновата государственная система, полиция и т. д., которые должны были бы защитить Акакия Акакиевича? Конечно, можно.
Может, в этом виноваты бездушие и черствость люди, которые его окружали? А можно упрекнуть и самого Акакия Акакиевича, уже приведенного в формуле Конфуция, "его раздавили, ибо он сам превратился на червяка", ни разу не постояв за себя, ни разу не попытавшись выйти за тот круг, который сам для себя очертил (предлагало ему руководство и более творческую работу, чем простое переписывание бумаг можно поставить вопрос и так. Однако как бы мы не рассуждали, а человек умер, и это трагедия. Такой гуманист, как Гоголь, не мог этого оставить просто так. И он - мастер как реалистичного, так и романтического повествования переходит из одной в другую художественную систему.
Причины трагедии в образе Башмачкина можно рассматривать под разными углами и долга их обсуждать. Но можно с уверенностью и точно сказать, что Акакий Акакиевич был человеком мягким и многое позволял своим коллегам по работе. Его можно назвать человеком хорошим и добрым но и одновременно и глупым. Здесь вспоминается поговорка про "золотую середину", что через чур мягким и добрым быть нельзя, из-за чего и пострадал Акакий Акакиевич Башмачкин.
Нещодавно я став свідком однієї дискусії. Сперечалися мої однолітки. Мова йшла про те, що слід вважати головнішим — розум чи почуття. Більшість були переконані, що основним сьогодні є розум, а почуття залишилися у минулому столітті. Деякі вважали, що тільки почуття є найважливішими.
Мені здається, що неможливо назвати одне головнішим за інше. Людині, яка віддає перевагу лише почуттям, буде важко зорієнтуватися в житті. Сьогодення вимагає великих знань, уміння розібратися в нових наукових технологіях. Перевага почуттів не дозволить людині зрозуміти усі надбання навколишнього світу, не дозволить бути у центрі наукового прогресу.
Але людина, яка відмовилася від почуттів на користь розуму, обкрадає себе духовно. Така людина позбавляє своє життя радощів і щастя. Це морально бідна людина. Якою б розумною вона не була, але без почуттів вона втрачає людські риси. Така людина схожа на автомат, машину, комп'ютер.
Я вважаю, що в людині повинні гармонійно поєднуватись і почуття, і розум.
Чи можна знайти спокій у нашім світі? Або для того, щоб знайти заспокоєння, ми повинні вийти куди – небудь у безлюдне місце, наприклад, у пустелю? Але неможливо відгородитися від миру й від людей. Варто навчитися в ньому жити, а не обосабливаться від нього. А це дуже складно, тому що душу часто не прислухається до розуму. Душа здатна чути лише своє серце
Розумна людина той, хто розуміє, що справжній спокій можна знайти у своєму серці. Навіть якщо ми відгородимося від миру, нас однаково буде щось тривожити: спогаду, страх майбутнього або тривога про близькі. Ми не довідаємося спокою, поки не відчуємо його усередині себе. Життя наша мінливе як погода: те ллє дощ, то визирає сонце. Уміти орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях дуже важливо. Для цього нам недостатньо одного розуму, потрібно ще й серце. Навчившись бачити серцем, ми знаходимо спокій
Не всі розуміють це. Як важко часом буває розумним людям, що не захотіли заглянути в глибини своєї душі. Часто така позиція приводить до трагедії. Не захотів прислухатися до свого серця головний герой роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти». У Євгенію Базарове з’єдналися всілякі суперечливі якості: здатність до практичної дії, звичка до праці й потреба в ньому, і в той же час, якесь бездіяльність і інертність, коли справа стосується його самого. Рішучість характеру, внутрішня впевненість у собі – коштовні якості, диктуемые розумом і волею з однієї сторони; практицизм, що не залишає місце романтиці, переконаність у нездатності до глибоких почуттів, до сприйняття краси мистецтва й природи – сдругой.
Понаблюдаем за висловленнями головного героя й складемо думку про його життєве подання: «Чималий хімік у двадцять років получше всякого поета»; «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»; «Це все романтична нісенітниця, гнилизна, мистецтво»; «За моїми вільно мислять між жінками тільки виродки…» І подібних висловлень багато.
Базарів виступає за науку, пов’язану з життям, з народом. Він не терпить форм аристократичної ввічливості: «дозвольте полюбопытствовать», «не маю честі знати». Їх часто вживає Павло Петрович. Базарів посміюється над Кірсановим, відповідаючи йому з іронією. Базарів проти гри словами, він терпіти не може іноземних слів. І в той же час герой сам суперечить собі. У його мові увесь час зустрічаються слова іншомовного походження
Может, в этом виноваты бездушие и черствость люди, которые его окружали? А можно упрекнуть и самого Акакия Акакиевича, уже приведенного в формуле Конфуция, "его раздавили, ибо он сам превратился на червяка", ни разу не постояв за себя, ни разу не попытавшись выйти за тот круг, который сам для себя очертил (предлагало ему руководство и более творческую работу, чем простое переписывание бумаг можно поставить вопрос и так. Однако как бы мы не рассуждали, а человек умер, и это трагедия. Такой гуманист, как Гоголь, не мог этого оставить просто так. И он - мастер как реалистичного, так и романтического повествования переходит из одной в другую художественную систему.
Причины трагедии в образе Башмачкина можно рассматривать под разными углами и долга их обсуждать. Но можно с уверенностью и точно сказать, что Акакий Акакиевич был человеком мягким и многое позволял своим коллегам по работе. Его можно назвать человеком хорошим и добрым но и одновременно и глупым. Здесь вспоминается поговорка про "золотую середину", что через чур мягким и добрым быть нельзя, из-за чего и пострадал Акакий Акакиевич Башмачкин.