Повість «Гобсек» (1830-1833) – дуже ємне твір. Письменник багато разів її переробляв, друкувалася вона у трьох варіантах і навіть під різними заголовками: «Лихвар», «Папаша Гобсек» і просто «Гобсек». У світовій літературі неодноразово виникало образ скнари. Це Шейлок в «Венеціанському купці» Шекспіра, Гарпагон в комедії «Скупий» Мольєра, Скупий лицар у маленькій однойменної трагедії Пушкіна, Плюшкін в поемі «Мертві душі» Гоголя. У Гобсеке перед читачем постає масштабний образ користолюбця буржуазної епохи, породжений всієї соціально-економічною системою цього товариства, жрець золота, користолюбець-філософ, користолюбець-цинік, що знає життя, людей і закони свого часу і вершить темні справи не в обхід існуючої законності, а завдяки знанню її. Мертву хватку хижаків, подібних Гобсеку, Бальзак знав з особистого досвіду: йому були добре знайомі пояснення з кредиторами, закладання векселів, боргова в’язниця. Бальзак домагався »щоб образ лихваря був максимально правдивим. І хоча письменник відчував до нього природне огиду, він зумів вжитися в натуру хижака, а потім, за своїм звичаєм, розкрити її зсередини. У повісті три оповідача: Бальзак, Дервіль і в окремих випадках сам Гобсек. Дервіль, чиє ім’я зустрічається на багатьох сторінках «Людської комедії», – чесний служитель юстиції, який був колись не тільки скромним сусідом Гобсека і волею долі удостоївся відвертих бесід із старим, цінив його розум і знання і користувався ними, але сам опинився боржником лихваря і свідком загибелі родини графа де Ресто, злою долею якою став Гобсек. Таким чином, читач «з перших рук» дізнається все про лихваря і його жертви. • «Не знаю, – почав Дервіль, – чи можете ви уявити собі з моїх слів це обличчя людини, яке я … Готі в назвати місячним ликом, бо його жовтувата блідість нагадувала мені срібло, з якого злізла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім прямі, завжди старанно зачесане, з сивиною, – попелясто-сірі. Риси обличчя нерухомі, безпристрасні, як у Талейрана, мов вилиті з бронзи. Очі, маленькі жовті, як у тхора і майже не виносили яскравого світла, тому він захищав їх козирком потертого картуза » Гобсек пишався тим, що він невблаганний: «У мене погляд, як у господа бога, я читаю в серцях». Нікому з людей він не співчуває, нікого не намагається врятувати ні від ешафота, ні від петлі, ні від Сени. Судячи з його вчинків, у ньому не залишилося ніяких людських почуттів. Золотий мікроб виїв в його душі навіть родинні прив’язаності. Загибель Прекрасної Голландки, його троюрідної племінниці, не викликала в ньому ніякого відгомону; в нестерпної нужді і ганьбу гине і донька цієї жінки, прозвана Вогником, «гарненька, як купідон». Але Гобсек не ворухнув пальцем, щоб до м. «Він більше всього на світі ненавидів своїх спадкоємців, живих і мертвих». І навіть до людей, які щиросердно довірилися йому, він не буває поблажливіше, ніж до інших (до Дервілю, графу де Ресто). У нього існує правило, далеке людському суспільству – нікого не шкодуй, нікому не допомагай, але сам користуйся всім, що можна взяти безоплатно. З Дервиля він бере величезні відсотки, щоб той не відчував-себе облагодіяних, а сім’ю графа де Ресто залишає без коштів, не маючи на це ніякого права та скориставшись фіктивним заповітом графа і графині помилкою. В учнів виникає питання, чому ж Дервіль називає Гобсека челевеком «самої делікатній чесності». Потрібно пояснити, що мова тут йде не про моральні принципи, а про бездоганну педантичності Гобсека в проходженні грошовим документом, настільки високо цінується в комерційному світі. Гобсек перш за все ділок, який вважав, що «гроші – це товар, який можна зі спокійною совістю продавати». Для нього існує угода, вигода, але не людина. «Скряга-філософ» збагнув основу, на якій грунтується благополуччя в буржуазному світі – це влада грошей. «У золоті зосереджені всі сили людські, а що стосується моралі-людина скрізь однакова: скрізь йде боротьба між бідними і багатими. І вона неминуча. Так краще вже самому утискувати, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули … »- таке життєве кредо лихваря. Політика, наука, мистецтво в розумінні Гобсека – такі Соер діяльності людини, в яких він завжди переможений. Єдине, що дає людині силу і владу, задовольняє його честолюбство, – золото.
Лестаков - питерский неудачник, которого строгий отец призывает к ответу за безделье и мотовство (мот). Хлестаков оказался в этом городе без гроша в кармане и не остановиться даже в мыслях на своем горьком положении. Он надеется на случай, важничает, хотя и трусит. В борьбе за свое столкнулись непроходимая глупость в лице Хлестакова и ловкий мошенник в лице городничего. Хлестаков и городничий разные люди, но у них много общего: они всегда готовы словчить, обмануть сыграть любую роль, им нравиться власть над людьми, ради наживы готовы на мошенничество. И тот, и другой «больные» особой болезнью – хлестаковщиной. Что это такое? Это чувство презренья, высокомерия по отношению к людям, зависящих от них, это торжество победителей получивших право унижать других. На этом презрении к нищим и угодничество перед высшими чинами держалась бюрократическая машина России и формировала психологию чиновника. Смех – «честное, благородное лицо», которое выражает мечту писателя о совершенной жизни. А современный читатель узнает в некоторых героях те черты характера, которые дожили до наших дней (пороки). Автор учит зрителя уважать в себе человека, как бы говорит ему: «стыдно быть такими, как они!» Дмитрий Мережковский о Хлестакове: «У него самый обыкновенный ум… сущность Хлестакова именно в неопределенности, неоконченности…» Хлестаков не в состоянии сосредоточиться ни на одной из своих мыслей. Он лжет невинно и сам в это верит. Вдохновение двигает его вперед в этой лжи.
Мертву хватку хижаків, подібних Гобсеку, Бальзак знав з особистого досвіду: йому були добре знайомі пояснення з кредиторами, закладання векселів, боргова в’язниця. Бальзак домагався »щоб образ лихваря був максимально правдивим. І хоча письменник відчував до нього природне огиду, він зумів вжитися в натуру хижака, а потім, за своїм звичаєм, розкрити її зсередини. У повісті три оповідача: Бальзак, Дервіль і в окремих випадках сам Гобсек. Дервіль, чиє ім’я зустрічається на багатьох сторінках «Людської комедії», – чесний служитель юстиції, який був колись не тільки скромним сусідом Гобсека і волею долі удостоївся відвертих бесід із старим, цінив його розум і знання і користувався ними, але сам опинився боржником лихваря і свідком загибелі родини графа де Ресто, злою долею якою став Гобсек. Таким чином, читач «з перших рук» дізнається все про лихваря і його жертви.
• «Не знаю, – почав Дервіль, – чи можете ви уявити собі з моїх слів це обличчя людини, яке я … Готі в назвати місячним ликом, бо його жовтувата блідість нагадувала мені срібло, з якого злізла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім прямі, завжди старанно зачесане, з сивиною, – попелясто-сірі. Риси обличчя нерухомі, безпристрасні, як у Талейрана, мов вилиті з бронзи. Очі, маленькі жовті, як у тхора і майже не виносили яскравого світла, тому він захищав їх козирком потертого картуза »
Гобсек пишався тим, що він невблаганний: «У мене погляд, як у господа бога, я читаю в серцях». Нікому з людей він не співчуває, нікого не намагається врятувати ні від ешафота, ні від петлі, ні від Сени. Судячи з його вчинків, у ньому не залишилося ніяких людських почуттів. Золотий мікроб виїв в його душі навіть родинні прив’язаності. Загибель Прекрасної Голландки, його троюрідної племінниці, не викликала в ньому ніякого відгомону; в нестерпної нужді і ганьбу гине і донька цієї жінки, прозвана Вогником, «гарненька, як купідон». Але Гобсек не ворухнув пальцем, щоб до м. «Він більше всього на світі ненавидів своїх спадкоємців, живих і мертвих». І навіть до людей, які щиросердно довірилися йому, він не буває поблажливіше, ніж до інших (до Дервілю, графу де Ресто). У нього існує правило, далеке людському суспільству – нікого не шкодуй, нікому не допомагай, але сам користуйся всім, що можна взяти безоплатно. З Дервиля він бере величезні відсотки, щоб той не відчував-себе облагодіяних, а сім’ю графа де Ресто залишає без коштів, не маючи на це ніякого права та скориставшись фіктивним заповітом графа і графині помилкою. В учнів виникає питання, чому ж Дервіль називає Гобсека челевеком «самої делікатній чесності». Потрібно пояснити, що мова тут йде не про моральні принципи, а про бездоганну педантичності Гобсека в проходженні грошовим документом, настільки високо цінується в комерційному світі.
Гобсек перш за все ділок, який вважав, що «гроші – це товар, який можна зі спокійною совістю продавати». Для нього існує угода, вигода, але не людина. «Скряга-філософ» збагнув основу, на якій грунтується благополуччя в буржуазному світі – це влада грошей. «У золоті зосереджені всі сили людські, а що стосується моралі-людина скрізь однакова: скрізь йде боротьба між бідними і багатими. І вона неминуча. Так краще вже самому утискувати, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули … »- таке життєве кредо лихваря. Політика, наука, мистецтво в розумінні Гобсека – такі Соер діяльності людини, в яких він завжди переможений. Єдине, що дає людині силу і владу, задовольняє його честолюбство, – золото.