Мені дуже подобається повість Н. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом» , тому що в ній чудесним образом сполучаються реальність і фантастика. Поруч із простими селянами співіснують персонажі українського фольклору, повсякденне життя переплітається із чарівництвом. Ми стаємо свідками того, як на сторінках повести оживають народні перекази й повір'я, наприклад, що в різдвяну ніч нечиста сила стає особливо активної й може відбутися всі що завгодно. найбільш яскравим представником дрібної погані є чорт, що намагається будувати підступи й усіляко шкодить добрим людям
Він краде місяць, улаштовує заметіль серед ясної зимової ночі, щоб Чуб з кумом збилися шляхи, намагається заволодіти душею Вакули в обмін на черевички для Оксани. Але набожному й метикованому ковалеві в підсумку вдається осміяти й покарати риса. Чудова Солоха виявляється відьмою. Вона літає верхи на мітлі по небу, ховає в рукав зірки, може перетворюватися вживотних.Хтось із жителів Диканьки бачив у неї позаду хвіст, хтось довідався в образі чорної кішки й свині. Знахар, що принижується, Пацюк «доводиться те саме що чорт». Він не дотримує поста й у вечір голодної куті їсть вареники зі сметаною, бея праці бачить нечисту силу. Ожилі персонажі українського фольклору роблять повість веселіше, цікавіше, сказочнее, допомагають авторові передати багатство й самобутність народної міфології
Отдельного внимания заслуживает реакция Петра на калмыцкую сказку, рассказанную ему Пугачёвым по дороге в Белогорскую крепость. Смысл её заключается в том, что человек может выбрать два пути в жизни. Символом первого является орёл – птица свободная, красивая, живущая короткую, но яркую жизнь. Символом второго является ворон – мудрая, но прозаичная птица. Пугачёв сравнивает себя в орлом: он готов прожить короткую, но насыщенную жизнь. На что Гринёв отвечает ему: «…жить убийством и разбоем, значит по мне, клевать мертвечину» . Эта фраза характеризует Петрушу как мирного человека, не созданного для войны.
Невероятное благородство проявил Гринёв свою возлюбленную из плена Швабрина в Белогорской крепости. И позже, на суде, он «не оправдался перед судом» и был готов уехать в ссылку в Сибирь «потому только, что не хотел запутать» имя Маши. Разве это не является доказательством Великой Любви?
Марья Ивановна Миронова очень похожа на своего жениха. Её отличала верность и бесстрашие оказать сопротивление такому жестокому человеку, как Швабрин. Она не побоялась отправиться в Петербург, к императрице, чтобы просить освобождения Гринёва, и честь и жизнь своего любимого.
Благородство, честь, упорство, а самое главное – верность в любви Петра Гринёва и капитанской дочки принесли им счастье. Именно потому, что сейчас всем нам не хватает этих качеств, повесть Пушкина нашла отклик в наших сердцах.