В рассказе Александра Ивановича Куприна «Ю-ю» автор-повествователь знакомит читателя с историей своей домашней питомицы – кошки Ю-ю.
История рассказывается девочке Нине, с обращения к ней и начинается рассказ.
уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.
а от як починається "енеїда" котляревського:
еней був парубок моторний
і хлопець хоч куди казак,
удавсь на всеє зле проворний,
завзятіший од всіх бурлак.
і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.і пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про сагайдачного, про вільну запорозьку січ.
сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. у пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. не обминає котляревській тих, що святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.а в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.дія поеми розгортається далі, разом з енеєм ми бачимо нарешті праведників. але й рай там не попівський, а козацький: для них все празники були; люльки курили, полягавши,або горілочку нарешті до берегів тібру, еней і його товариші освоюють цю землю. чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: венера лайки не стерпіла,юнону стала інчується "енеїда" перемогою енея та здійсненням пророцтва. але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного січчю.котляревський зробив свою поему дійсно народною. і це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми , життєрадісність.
мистические персонажи в произведении н.в. гоголя
«ночь перед рождеством».
ведьма - 1. женщина, по народным поверьям, связанная с нечистой силой и способнаявредить людям (насылать болезни, портить скот, урожай и т.п.); колдунья. 2. перен. разг.-сниж. злая, сварливая или безобразная женщина. ведьмак чёрт (то же, что бес и близок понятию дьявол) – мифический персонаж, отрицательный герой. на протяжении повествования присутствует уверенность, что находчивый кузнец справится со своей бедой – ведь в ночь перед рождеством не может случиться ничего плохого. и надежды читателя оправдываются – становится известно, что кузнец женился на своей оксане. и более того, красавица всем сердцем полюбила преданного вакулу..реальность: образы пьяного писаря или богатого представительного казака чуба прекрасно адаптировались в современной реальности все украинские словечки,селобыт,укладодеждапраздники -как отмечали
В рассказе Александра Ивановича Куприна «Ю-ю» автор-повествователь знакомит читателя с историей своей домашней питомицы – кошки Ю-ю.
История рассказывается девочке Нине, с обращения к ней и начинается рассказ. Повествователь объясняет, как появилась кличка Ю-ю, как она оказалась в доме, как росла и превратилась во взрослую кошку. Ведя рассказ о Ю-ю, автор постоянно отвлекается на свою маленькую слушательницу, делает ей замечания. Её поведение (Нина выкручивает ушко щенку Бобику) наталкивает рассказчика на отступление от основного повествования. Он объясняет девочке, что животные гораздо умнее, чем люди привыкли думать; что люди обращают внимание не на те черты характера животных, которые реально им присущи.
Среди прочих, рассказчик приводит в пример ослов – они не так глупы и упрямы; лошадей – они чутки и не строптивы при правильном обращении; гусей – эти заботливы и умны. После этого отступления автор снова возвращается к истории Ю-ю, описывает её характер. Кошка наделяется теми чертами, которые люди обычно не склонны приписывать животным – острота внимания, властность, чувство собственного достоинства. Детально описываются «ритуалы» Ю-ю: утреннее пробуждение, питьё из крана, ночное бдение рядом с пишущим автором. Подробно пересказывается история болезни Пети – самого маленького члена семьи – и преданность кошки, которая лежала у дверей его комнаты во всё время болезни мальчика. Заключительный эпизод – отъезд этого мальчика в санаторий, тоска Ю-ю и отказ Пети поговорить с ней по телефону. После этого рассказ внезапно (с точки зрения композиции) обрывается, и очень коротко сообщается, что Ю-ю вскоре умерла, а ее хозяева завели себе другого кота.
Рассказ учит читателей быть чуткими и внимательными к животным, прислушиваться к их желаниям и стараться понять их характер так же, как человеческий.