Пьеса А. П. Чехова “Вишневый сад” — одно из его лучших произведений. Действие пьесы происходит в имении помещицы Любови Андреевны Раневской, в имении с вишневым садом, окруженным тополями, с длинной аллеей, которая “идет прямо-прямо, точно протянутый ремень” и “блестит в лунные ночи”. Этот сад собираются продавать из-за многочисленных долгов Л. А. Раневской. Она не хочет соглашаться с тем, что сад надо продать под дачи. Раневская, опустошенная любовью, возвращается в свое имение весной. В обреченном на торги вишневом саду — “белые массы цветов”, поют скворцы, над садом — голубое небо. Природа готовится к обновлению — ив душе Раневской пробуждаются надежды на новую, чистую жизнь: “Весь, весь белый! О сад мой! После темной ненастной осени и холодной зимы опять ты молод, полон счастья, ангелы небесные не покинут тебя... Если бы снять с груди и с плеч моих тяжелый камень, если бы я могла забыть мое И для купца Лопахина вишневый сад означает нечто большее, чем объект выгодной коммерческой сделки. Став владельцем сада и усадьбы, он переживает восторженное состояние... Купил имение, прекрасней которого ничего нет на свете!” Раневская непрактична, эгоистична, она мелка и пошла в своем любовном увлечении, но она и добра, отзывчива, в ней не увядает чувство красоты. Лопахин искренне хочет Раневской, выражает ей неподдельное сочувствие, разделяет ее увлеченность красотой вишневого сада. Роль Лопахина центральная — он мягкий по характеру человек. Раневской не дано сад от гибели, и не потому, что она оказалась не в состоянии превратить вишневый сад в коммерческий, доходный, каким он был лет 40—50 назад: “...Бывало, сушеную вишню возами возили и отправляли в Москву и в Харьков. Денег было!” Когда говорят лишь о возможности продажи, Раневская “рвет телеграмму, не прочитав”, когда называется уже покупатель — Раневская, прежде чем порвать телеграмму, прочитывает ее, и вот когда состоялись торги, — Раневская не рвет телеграмм и, случайно обронив одну из них, признается в решении уехать в Париж к человеку, обобравшему и бросившему ее, признается в любви к этому человеку. В Париже она собирается жить на деньги, которые Анина бабушка прислала на покупку имения. Раневская оказалась ниже идеи вишневого сада, она предает ее.
Перше коло: душі нехрещених немовлят і доброчесні славні язичники (серед них і Вергілій). Ці грішники не страждають, але вони похмурі, бо їм немає місця в раю. Християнська церква вважає, що язичників будуть судити за законом совісті. Друге коло: призначене для порушників шлюбної вірності. Серед них Франческа і Паоло. Коханці впали в гріх під впливом чуттєвої пристрасті. Символом пристрасті в "Божественній комедії" виступає потужний вихор, що несе душі закоханих зі страшною силою. Заборонене кохання заслуговує на довічні муки в пеклі. Проте Данте не засуджує мимовільних грішників, а співчуває їм. З погляду церкви вони грішники, та з людського погляду ці коханці заслуговують на співчуття. Так у поемі виникає новий - гуманістичний - погляд на життя і людину. У третьому колі в багнюці, під дощем мучаться душі тих, хто були ненажерами. Четверте коло - для скнар і марнотратників, серед яких багато духовенства. У п'ятому колі застрягли гнівливі й ліниві. На шостому колі починається Нижнє Пекло - пекельне місто Діт, де у вогняних могилах горять єретики, що неправильно траткували Боже вчення і заперечували безсмерття душі. На сьомому колі у киплячому джерелі шпаряться грішні душі тиранів, розбійників, ґвалтівників. Тут, проходячі крізь хащі, Данте зламав гілку - і з неї потекла чорна кров. У восьмому колі страждають спокусники жінок, підлабузники, алхіміки, фальшивники і брехуни. Злодіїв кусають страшні отруйні змії. Від укусу душі розпадаються, а потім знов відроджуються для нових мук. Дев'яте коло - кульмінація поеми. Тут у коолодязі мерзнуть зрадники. Данте вважає зраду найтяжчим гріхом. У самому центрі землі вмерз у кригу Люцифер, який має три обличчя. Із першої пащі стричить Іуда - зрадник Ісуса Христа, з другої - Брут, із третьої - Кассій (Брут і Кассій зрадили Цезаря).
