6) Как цвет влияет на атмосферу стихотворения? (Цветовая гамма тусклая: «мутно», «будто листья в ноябре», «тучи», «невидимкою луна», даже белый снег «летучий», равнина не белая, а «белеющая».)
7) Какие защиты от нечистой силы вы знаете? (Один из приёмов – очертить круг.) Проследите по стихотворению, как показана символика круга. Какую роль она выполняет? («Вьются тучи», бес «кружит по сторонам», лошади кружат по равнине, бесы «в мутной месяца игре закружились», неоднократно упоминается луна. Символика круга показывает, что природа и бесы обступили людей со всех сторон, но последним вряд ли удастся для них круг станет замкнутым. Хотя финал стихотворения открытый, и дети могут сделать разные выводы.)
Геракл — эпический герой, настоящее имя Алкид. Прозвище "Геракл" ему дано Дельфийским оракулом и означает "прославленный из-за гонений Геры". Отцом Геракла был Зевс, матерью — Алкмена из рода Персея. Геракл родился в Фивах. Когда Алкмена должна была родить, Зевс обьявил, что родившийся в этот день герой станет владыкой потомков Персея и всех земных народов. Ревнивая Гера задержала роды Алкмены и ускорила рождение внука Персея Еврисфея, что обрекало Геракла повиноваться Еврисфею. Алкмена родила близнецов: Геракла и Ификла (сына Амфитриона, царя Тиринфа, являвшегося законным супругом Алкмены). Гера послала к малютке Гераклу двух огромных змей, чтобы умертвить ребенка, но Геракл задушил их. Амфитрион научил Геракла управлять колесницей, Автолик — борьбе, Эврит — стрельбе из лука, Евмолп и Лин — музыке, кентавр Хирон — наукам. Когда Лин хотел наказать Геракла за леность, герой нечаянно убил учителя, и Амфитрион, боясь огромной силы юноши, послал его пасти стада на Киферон. Когда восемнадцатилетний Геракл вернулся в Фивы, он застал послов орхоменского царя Эргина, требовавшего от Фив позорной ежегодной дани. Геракл пошел войной на орхоменцев, победил их и заставил платить вдвое большую дань. В благодарность царь Фив Креонт выдал за Геракла свою дочь Мегару.
Объяснение:
Сторался
У середньовічній Італії мешканці любили добре попоїсти, влаштовували домашні свята з маскарадами, музикою, танцями. Жінки в родині робили все, але були абсолютно безправними. Чоловіки в побуті мали більше свободи, ніж жінки. Вони жили привільно: танці, полювання, флірт. Старший в роду керує усіма. Свята справа для чоловіків — захист батьківщини і честі роду, а для цього необхідно володіти мечем і шпагою.
Життям Верони правив князь, який був законодавцем і вершителем людської долі. В місті панувала тиша. Порядок підтримувала і церква. Законники-ченці намагались упокорювати життя міщан, їх поважали, їх боялись і шанували.
У родинах Капулетті і Монтеккі, що ворогували між собою, ще шанували родові традиції і звичаї. Нормами поведінки вважались ненависть до ворога роду, бажання йому смерті, помста — кров за кров, смерть за смерть.
Старійшини родин уже і не згадають, через що ворогують, але молодь (Тибальт, Бенволіо, Меркуціо) підтримує ворожнечу. Вона дає молодим можливість вправлятись у фехтуванні. Місто розділено на дві групи — прибічників Монтеккі та Капулетті, котрі тиняються вулицями та шукають нагоду пролити кров.
У сім'ї Капулетті росте донька, Джульєтта, їй лише тринадцять, вона слухняна, весела, любить батьків. Вона кориться традиції і погоджується на одруження з нелюбим Парісом, коли про це просить батько. Але покірність її має межі. Така вона до того часу, доки не зустріла Ромео, доки в її душі не прокинулося світле почуття, яке неминуче встало в суперечність зі звичаями її оточення, волею близьких та рідних.
Спочатку були навіть сумніви. Закохана Джульєтта розчарувалась, коли узнала ім'я Ромео. Але вже під час першої зустрічі з Ромео красуня відповідає йому:
Лишь это имя мне желает зла.
Ты б был собой, не будучи Монтекки.
Ромео, дізнавшись ім'я своєї коханої, подібної до білої голубки у зграї воронів, відчуває грізні ознаки. Але кохання для нього сильніше за смерть.
Здавалось, увесь світ протестує проти закоханих: у двобої з Тибальтом, двоюрідним братом Джульетта, Ромео завдає поразки гаданому родичу. За це його вигнано з міста під загрозою смертної кари. Але брат Лоренцо відгукнувся на прохання молодих: святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірша за смерть. Джульетта, щоб з'єднатися з Ромео, випиває сонне зілля, ясно розуміючи, що це небезпечно. Найсильніший стимул внутрішнього життя дівчини — відданість коханому, віра в чистоту помислу Ромео. Щастя для неї — у з'єднанні з дорогою серцю людиною.
Дізнавшись про смерть Джульєтти, Ромео поспішає назустріч загибелі, робить усе, щоб піти з життя. І ось фінал прекрасного кохання. Ромео п'є отруту. А Джульетта через три години свого сну приходить до пам'яті, але розуміє, що сталося непоправне, і, вихопивши кинжал з ножен Ромео, заколює себе.
Батьки тільки тепер дізнаються про кохання своїх дітей. Зустрічаються старійшини родин. Настає примирення. Ціною життя юних нащадків сплачено за цей мир. Над тілами загиблих з'єднуються руки Капулетгі і Монтеккі.
Плата за непримиренність, засновану на безглуздих казках стародавніх звичаїв, — смерть п'ятьох молодих, сильних, з гарячою кров'ю людей. їх загибель стверджує нові істини: людські почуття святіші і значніші за вікові забобони.
Але над усім, що сталося, над усіма скорботами та втратами простягається всеохоплююче почуття, в якому змішано захоплення силою та чистотою кохання та смуток через його трагічний кінець.
А до нас дійшли заключні рядки трагедії:
Нет повести печальнее на свете,
Чем повесть о Ромео и Джульетте